ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2021 року
м. Київ
справа № 480/859/19
адміністративне провадження № К/9901/36151/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сумської митниці ДФС (правонаступник - Слобожанська митниця Держмитслужби) на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року (суддя - Гелета С.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (судді - Рєзнікова С.С., Бегунц А.О., Старостін В.В.) у справі № 480/859/19 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови,
УСТАНОВИЛА:
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення Сумської митниці ДФС (далі -Митниця) про коригування митної вартості товарів від 2 листопада 2018 року № UA 8051000/2018/000151/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 2 листопада 2018 року № UA 805180/2018/00665.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо визначення митної вартості товару за другорядним методом за ціною, яку було взято із мережі Інтернет, незважаючи на надання позивачем усіх документів, необхідних для митного оформлення товару.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року, позов задоволено у повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги, суди вказали на недотримання Митницею приписів Митного кодексу України (далі - МК України) щодо змісту запиту на надання позивачем додаткових документів, який обов`язково мав містити конкретні обставини, які викликали сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей, а також причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів; крім цього, в запиті мало бути зазначено перелік конкретних документів, які необхідно додатково надати декларанту.
При цьому, суди врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 809/1884/16.
Доводи відповідача, висловлені під час судового розгляду, щодо розбіжностей у документах, поданих позивачем для митного оформлення, а також щодо ненадання для митного оформлення банківських або інших платіжних документів, які підтверджують фактичну сплату за транспортний засіб, та документів на перевезення транспортного засобу, апеляційний суд не взяв до уваги, керуючись приписами частини другої статті 77 КАС України та враховуючи, що вказані обставини не були зазначені в спірному рішенні, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Суди вказали, що у спірному рішенні Митниці взагалі не зазначено, в чому полягали необ`єктивність та недостатність поданих позивачем документів. Так, в рішенні про коригування митної вартості товару зазначено лише про те, що з відкритих джерел інформації-довідників, а саме, з Інтернет сайту отримано дані щодо торгів по даному транспортному засобу за конкретним ідентифікаційним номером; у зв`язку із суттєвими розбіжностями даних додаткових джерел та поданих до митного оформлення документів декларанту направлено запит на надання додаткових документів. Отже, відповідач у спірних рішенні та картці відмови не вказав, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, в чому полягає невідповідність даних або які розбіжності, наявні в поданих декларантом документах.
Водночас, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги наданий позивачем під час судового розгляду лист від 20 грудня 2018 року як доказ оплати товару, вказавши, що даний документ не було надано відповідачу під час митного оформлення товару та ним не досліджувався. При цьому, суди дійшли висновку, що підтвердженням митної вартості є ціна, вказана в наданому позивачем інвойсі.
Пославшись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/25605/15, суди вказали, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Таким чином, на думку судів попередніх інстанцій, контролюючий орган не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, та не дають можливості здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, як не довів і правових підстав для застосування другорядного методу.
При цьому, посилання відповідача на те, що інвойс було виписано не власником автомобіля, який зазначений у свідоцтві на транспортний засіб, суди вважали необґрунтованим, оскільки в інвойсі вказано, що він був виписаний дилером, тобто особою, яка реалізовувала автомобіль.
Також суди відхилили доводи відповідача, які ґрунтувалися на інформації, отриманій з інтернет-сайту www.AutoAStat.com щодо фінансової ставки на лот продажу спірного автомобіля, яка була вища за ціну, заявлену декларантом при митному оформленні. Суди заначили, що надані до суду скріншоти сторінок інтернет-сайту www.AutoAStat.com, здійснені відповідачем вже під час розгляду справи по суті, датовані іншою датою, ніж прийнято спірне рішення. Крім цього, суди дійшли висновку, що митним органом порушено одну з основних вимог статті 59 МК України щодо методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів, а саме: за основу для визначення митної вартості повинна братися вартість операції з ідентичними чи подібними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни. Крім цього, на думку судів, інформація, розміщена на сторінці інтернет-сайту www.AutoAStat.com, та відомості з цього сайту не можуть свідчити про реальну вартість товару, оскільки адміністратор сайту не несе відповідальності за надану інформацію, про що зазначено на офіційному сайті www.AutoAStat.com в умовах користування даним сайтом. При цьому, інспектором Митниці не проводився аналіз цінової інформації щодо ідентичних товарів з інших джерел інформації, окрім сайту www.AutoAStat.com.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач надав усі наявні та достатні документи, передбачені МК України, необхідні для визначення митної вартості, та які містили повну інформацію про митну вартість товару та її складові.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційну скаргу обґрунтовано неправильним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема, частин другої, третьої статті 53 МК України, та порушенням норм процесуального права.
Відповідач вказав, що суди не надали належної оцінки підставам для витребування у позивача додаткових документів для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості, а також підставам прийняття спірного рішення про коригування митної вартості автомобіля. Такими підставами були: ненадання позивачем до митного оформлення банківського або іншого платіжного документа, що стосується задекларованого транспортного засобу, а також документів на підтвердження заявленої позивачем у митній декларації вартості перевезення такого транспортного засобу із США до митного кордону з Україною у сумі, еквівалентній 400 доларам США.
Також у касаційній скарзі відповідач вказав на безпідставність видачі позивачу інвойсу особою, яка не є власником відповідного автомобіля, а також на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо підтвердження інвойсом митної вартості товару, враховуючи, що інвойсом підтверджується тільки обов`язок покупця сплатити певну суму, а не вартість його фактичного придбання.
Крім цього, відповідач зазначив правові підстави застосування ним методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів, а саме: з урахуванням того, що на дату прийняття відповідного рішення в Єдиній автоматизованій інформаційній системі Державної фіскальної служби були відсутні відомості щодо митного оформлення за ціною контракту ідентичних та подібних товарів, посадовою особою Митниці було прийнято рішення про коригування митної вартості автомобіля відповідно до цінової інформації з мережі інтернет - з сайту www.AutoAStat.com, відповідно до якої даний автомобіль був реалізований за значно вищою ціною, ніж зазначено позивачем у митній декларації, а саме, за 6 860 доларів США. Крім цього, посадовою особою Митниці було обраховано транспортні витрати на перевезення такого автомобіля до митного кордону з Україною, проаналізувавши вартість витрат на транспортування з США до кордону з Україною легкових транспортних засобів, які були у використанні, у попередніх митних оформленнях протягом 2018 року. При цьому, Митницею встановлено, що мінімальна вартість такого транспортування склала 400 доларів США
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження.
Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Колегія суддів) вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають повною мірою.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 1 листопада 2018 року позивачем було подано до митного оформлення митну декларацію UA805180/2018/021481 на товар "Легковий автомобіль, що був у використанні, марка VOLKSWAGEN; модель РАSSАТ, календарний рік виготовлення 2016. Модельний рік виготовлення 2015". Вартість даного автомобіля задекларована в розмірі 2 800 доларів США. Митна вартість за вищевказаною митною декларацією визначалася декларантом за першим методом, а саме за ціною, зазначеною в інвойсі.
Разом з електронною митною декларацією декларантом до Митниці надано рахунок - фактуру (інвойс) від 5 жовтня 2018 року, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 25 липня 2018 року; висновок про вартісні характеристики товару від 1 листопада 2018 року № 1795, підготовлений спеціалізованою експертною установою; сертифікат відповідності від 26 жовтня 2018 року UA008.37906-18; акт про проведення огляду товару від 25 жовтня 2018 року; інші некласифіковані документи, паспортний документ фізичної особи.
1 листопада 2018 року після прийняття митної декларації до митного оформлення інспектором Митниці декларанту було направлено електронне повідомлення такого змісту: "У відповідності до статті 53 Митного кодексу України необхідно надати документи, які підтверджують митну вартість товарів".
Декларантом надіслано лист від 2 листопада 2018 року, в якому зазначено про відсутність відповідних додаткових документів та про прийняття рішення на підставі вже наданих до митного оформлення документів.