РІШЕННЯ
Іменем України
27 січня 2021 року
Київ
справа №640/3701/20
адміністративне провадження №П/9901/71/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стеценка С.Г.,
суддів: Стрелець Т.Г., Єзерова А.А., Тацій Л.В., Чиркіна С.М.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 640/3701/20
за позовом ОСОБА_1
до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. 12 лютого 2020 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва (отримано судом 17 лютого 2020 року) з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - відповідач, Комісія), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо неприйняття Декларації родинних зв`язків та Декларації доброчесності судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за 2015-2019 та за 2019 роки відповідно у паперовому вигляді;
- зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України прийняти у паперовому вигляді Декларацію родинних зв`язків судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за 2015-2019 роки та Декларацію доброчесності судді за 2019 рік в паперовому вигляді.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
2. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що нею, на виконання ч. 1 ст. 61 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", до відповідача подано дві декларації: Декларація родинних зв`язків за останні п`ять років, тобто за 2015-2019 роки та Декларація доброчесності судді за 2019 рік. Однак, відповідачем протиправно, на думку позивача, листом від 04 лютого 2020 року №21-185/20 повідомлено позивача про відсутність можливості подання вищевказаних декларацій у паперовій формі.
3. Позивач наголошує, що подача декларацій в паперовому вигляді була обумовлена релігійними переконаннями, що ідентифікація її, як людини, не за прізвищем, ім`ям та по-батькові, а за якимись символами та цифрами (ЕЦП), як того вимагає ч. 1 ст. 61 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є приниженням її гідності як віруючої людини.
4. Також, позивач вважає, що примушування її до подачі декларацій в електронному вигляді з електронним цифровим підписом порушує норми Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки вона має невід`ємне і непорушне право вибору у вирішенні питання щодо обробки її персональних даних.
5. З вказаних підстав позивач й звернулась до суду з цією позовною заявою.
6. Відповідач не скористався правом подання відзиву на вказану позовну заяву та не висловив заперечень проти позову.
ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
7. 12 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва (отримано судом 17 лютого 2020 року) з цим позовом.
8. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року адміністративну справу № 640/3701/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії передано за підсудністю на розгляд Верховного Суду.
9. З результатами автоматизованого розподілу судової справи для розгляду вказаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: ОСОБА_2, Стрелець Т.Г., Єзеров А.А., Тацій Л.В.
10. Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання бездіяльності противоправною та зобов`язання вчинити дії залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання копії вказаної ухвали суду для подання письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
11. 14 травня 2020 року позивач на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 24 березня 2020 року надала позовну заяву з власним підтвердженням відсутності аналогічного спору на розгляді іншої судової установи.
12. Враховуючи усунення недоліків позовної заяви, ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін на 6 липня 2020 року.
13. У зв`язку із ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 09 квітня 2020 року №923/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку", на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року №1127/0/78-20, за результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 липня 2020 року, визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С.Г., суддів Стрелець Т.Г., Єзерова А.А., Тацій Л.В., Чиркіна С.М.
14. В подальшому, розгляд справи двічі відкладався з підстав, визначених законом, у зв`язку з відпустками суддів-учасників колегії та справу призначено до розгляду на 21 вересня 2020 року.
15. 10 серпня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій позивач просила відкласти розгляд справи у зв`язку з загальнонаціональним карантином.
16. 21 вересня 2020 року у судовому засіданні Суд ухвалив, враховуючи, що це перша неявка в судове засідання позивача, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, та він повідомив про причини неявки, які судом визнаються поважними, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 205 КАС України, відкласти розгляд справи до 09 листопада 2020 року.
17. 06 листопада 2020 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1, в якому позивач просила відкласти розгляд справи у зв`язку з тим, що вона контактувала з особами-працівниками суду, у яких було виявлено COVID-19 та з метою недопущення розповсюдження вказаної хвороби та наміром пройти період тимчасової самоізоляції.
18. У зв`язку з вказаним, 09 листопада 2020 року в судовому засіданні Суд ухвалив відкласти розгляд справи до 07 грудня 2020 року.
19. 03 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких, серед іншого, позивач просила здійснити розгляд справи без її участі.
20. 07 грудня 2020 року в судовому засіданні, враховуючи положення ч. 9 ст. 205 КАС України (якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта) колегія суддів ухвалила продовжити розгляд цієї справи у порядку письмового провадження.
IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
21. 23 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з листом, в якому просила розглянути можливість вирішення питання щодо прийняття від неї, на виконання вимог Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Декларації доброчесності судді за 2019 рік та Декларації родинних зв`язків судді в паперовому вигляді в порядку, який існував до 31 грудня 2017 року.
22. Подача декларацій саме в паперовому вигляді мотивована релігійними переконаннями, які обґрунтовані наявністю догмату про незмінність імені людини, наданого їй при народженні на будь-які числові значення, тобто позбавлення права власного підпису.
23. До вказаного листа ОСОБА_1 додала Декларацію доброчесності судді за 2019 рік, Декларацію родинних зв`язків судді 2015-2019 років.
24. 06 лютого 2020 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України листом №21-208/20 повідомила позивача, що відповідно до вимог статей 61 та 62 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя зобов`язаний подавати декларації родинних зв`язків та доброчесності судді шляхом їх заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Згідно з п.43 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону декларації родинних зв`язків та доброчесності судді подавалися у паперовій формі до моменту здійснення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України організаційно-технічних заходів, необхідних для заповнення цих декларацій на офіційному веб-сайті Комісії. Також, Комісія зазначила, що з 12 год 00 хв 24 січня 2018 року запроваджено роботу електронної системи декларування родинних зв`язків і доброчесності суддів (кандидатів на посаду судді) у зв`язку із завершенням здійснення відповідних організаційно-технічних заходів. Можливості подання паперових форм таких декларацій чинними нормативно-правовими актами на сьогодні не передбачено.
25. Позивач, вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо неприйняття декларацій, а також, що існують підстави для зобов`язання відповідача прийняти декларації в паперовому вигляді, звернувся до суду з цим позовом.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
27. За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
28. Пунктом 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.
29. Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства.
30. Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
31. Цей конституційний припис посилюється положенням частини першої статті 64 Конституції України, яким передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
32. Конституційний Суд України у рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 здійснив тлумачення зазначених конституційних положень, а також сформулював юридичну позицію, за якою:
- зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку;
- обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права;
- звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
33. Також, Конституційний Суд України вказав, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація; звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням (абз. 4 п.п. 5.2 п. 5 мотивувальної частини рішення від 22.10.2005 № 5-рп/2005).
34. Конституційний Суд України у вказаному рішенні наголосив на конституційному обов`язку держави утверджувати і забезпечувати права і свободи людини та розвинув і конкретизував сформульовані ним юридичні позиції щодо змісту положень ч. 3 ст. 22 Основного Закону України. Конституційний Суд України виходить із того, що положення ч. 3 ст. 22 Конституції України перебувають у системному зв`язку з іншими положеннями цієї статті.
35. Оскільки ст. 22 міститься у розділі II "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина" Конституції України і в ній сформульовано загальну вимогу щодо законодавчого регулювання існуючих прав і свобод, то положення ч. 3 цієї статті необхідно інтерпретувати у взаємозв`язку з положеннями ч. 1 та 2 ст. 22, ч. 1 ст. 64, ч. 1 ст. 157 Основного Закону України та розуміти як такі, що поширюються на всі існуючі права і свободи людини, гарантовані Конституцією України.
36. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв (абз. 3 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 01.06.2016 № 2-рп/2016):
- обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими;
- вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України;
- переслідувати легітимну мету;
- бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети;
- бути пропорційними та обґрунтованими;
- у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
37. Аналізуючи вищевказане, в контексті справи, що розглядається, колегія суддів вважає, що в цій частині відбулось обмеження прав позивача та звертає увагу на наступне.
38. Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
39. Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
40. Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами. Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
41. Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
42. Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany), скарга № 25735/94, § 45, ECHR 2000-VIII).
43. Таким чином, з огляду на зазначені положення Конституції України, з урахуванням вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що виключно у випадках, визначених законом, і лише за умови переслідування легітимної цілі або цілей та якщо це необхідно у демократичному суспільстві у тому сенсі, що це пропорційно цілям, які мають бути досягнуті, допускається втручання органів державної влади в особисте та сімейне життя особи.
44. Так, позивач вважає, що подача нею декларацій родинних зв`язків та доброчесності в паперовому вигляді була обумовлена релігійними переконаннями, що ідентифікація її, як людини, не за прізвищем, ім`ям та по-батькові, а за якимись символами та цифрами (ЕЦП), як того вимагає ч. 1 ст. 61 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є приниженням її гідності як віруючої людини. Тобто, позивач вважає, що наявне втручання у її приватне життя, оскільки вона не бажає давати згоду на обробку персональних даних та замінювати особистий підпис на цифровий.
45. Отже, предметом спору в цій справі є бездіяльність Комісії, на думку позивача, щодо неприйняття декларацій доброчесності та родинних зв`язків ОСОБА_1 у паперовій формі.
46. Статтею 61 Закону №1402-VIII, передбачено, що суддя зобов`язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію родинних зв`язків за формою, що визначається Комісією.
У декларації родинних зв`язків судді зазначаються такі відомості: 1) прізвище, ім`я, по батькові судді, місце його роботи та займана посада; 2) прізвища, імена, по батькові осіб, з якими у судді є родинні зв`язки, місця їх роботи (проходження служби), займані ними посади, якщо такі особи є або протягом останніх п`яти років були: а) членами Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, працівниками секретаріату Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції; б) членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, працівниками секретаріату або інспекторами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; в) членами Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції; г) суддями, працівниками апарату суду; ґ) суддями Конституційного Суду України, працівниками секретаріату Конституційного Суду України; д) членами Громадської ради доброчесності, членами Громадської ради міжнародних експертів, яка утворюється відповідно до закону, що визначає засади організації та діяльності Вищого антикорупційного суду; е) прокурорами, працівниками правоохоронних органів (органів правопорядку), адвокатами, нотаріусами; є) посадовими особами Державної судової адміністрації України, її територіальних управлінь; ж) Президентом України; з) Главою Адміністрації Президента України або його заступниками; и) Секретарем Ради національної безпеки і оборони України або його заступниками; і) народними депутатами України, депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської, селищної ради; ї) членами Кабінету Міністрів України, керівниками або заступниками керівників центральних органів виконавчої влади, у тому числі зі спеціальним статусом, членами Ради міністрів Автономної Республіки Крим; й) керівниками або заступниками керівника Національного антикорупційного бюро України, членами Національного агентства з питань запобігання корупції; к) Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; л) членами Рахункової палати; м) членами Центральної виборчої комісії; н) членами Правління чи Ради Національного банку України; о) членами Антимонопольного комітету України, національних комісій регулювання природних монополій, а також Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; п) головами або заступниками голови місцевих державних адміністрацій; р) міськими, сільськими, селищними головами або їх заступниками.
Декларація родинних зв`язків судді є відкритою для загального доступу через оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
За відсутності доказів іншого відомості, подані суддею у декларації родинних зв`язків, вважаються достовірними.
У разі одержання інформації, що може свідчити про недостовірність (у тому числі неповноту) відомостей, поданих суддею у декларації родинних зв`язків, Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить перевірку зазначеної декларації.
Неподання, несвоєчасне подання декларації родинних зв`язків суддею або подання в ній завідомо недостовірних (у тому числі неповних) відомостей мають наслідком дисциплінарну відповідальність, установлену законом. Притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації родинних зв`язків або за подання в ній завідомо недостовірних (у тому числі неповних) відомостей не звільняє суддю від обов`язку подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.
47. Згідно з Правилами заповнення та подання декларації родинних зв`язків судді, затвердженими рішенням Комісії від 31 жовтня 2016 року №137/зп-16 (зі змінами, внесеними згідно з рішенням Комісії 24 вересня 2018року №204/зп-18), декларація родинних зв`язків судді подається особисто суддею шляхом її заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із зазначенням відомостей за останні п`ять календарних років. До моменту здійснення організаційно-технічних заходів, необхідних для заповнення вищевказаної Декларації на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, вона подається у паперовій формі.
48. У примітці до вказаних правил зазначено, що роботу електронної системи декларування запроваджено з 12 год. 00 хв. 24.01.2018.
49. Також, статтею 62 Закону №1402-VIII передбачено, що суддя зобов`язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію доброчесності судді за формою, що визначається Комісією.
Декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або непідтвердження. У декларації доброчесності судді зазначаються прізвище, ім`я, по батькові судді, його місце роботи, займана посада та твердження про: 1) відповідність рівня життя судді наявному в нього та членів його сім`ї майну і одержаним ними доходам; 2) своєчасне та повне подання декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та достовірність задекларованих у них відомостей; 3) невчинення корупційних правопорушень; 4) відсутність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності; 5) сумлінне виконання обов`язків судді та дотримання ним присяги; 6) невтручання у правосуддя, яке здійснюється іншими суддями; 7) проходження перевірки суддів відповідно до Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" та її результати; 8) відсутність заборон, визначених Законом України "Про очищення влади". Декларація доброчесності судді може містити інші твердження, метою яких є перевірка доброчесності судді.
Декларація доброчесності судді є відкритою для загального доступу через оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
За відсутності доказів іншого твердження судді у декларації доброчесності вважаються достовірними.
У разі одержання інформації, що може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) тверджень судді у декларації доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить відповідну перевірку.
Неподання, несвоєчасне подання декларації доброчесності суддею або декларування в ній завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень мають наслідком дисциплінарну відповідальність, встановлену цим Законом.
50. Згідно з Правилами заповнення та подання форми декларації доброчесності судді, затвердженими рішенням Комісії від 31 жовтня 2016 року №137/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 24 вересня 2018 року № 205/зп-18) декларація доброчесності судді подається особисто суддею шляхом її заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
51. Відповідно до пунктів 41, 43 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII Вища кваліфікаційна комісія суддів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом здійснює організаційно-технічні заходи, необхідні для заповнення декларації родинних зв`язків судді (кандидата на посаду судді) та декларації доброчесності судді на офіційному веб-сайті Комісії.
52. Тобто до виконання зазначених заходів декларації родинних зв`язків судді (кандидата на посаду судді) та декларації доброчесності судді подаються у паперовій формі.
53. Отже, Законом №1402-VIII передбачено електронне декларування доброчесності та родинних зв`язків судді. Саме така форма декларації, що подається особисто із застосуванням унікального електронного цифрового підпису через власний електронний кабінет, визначена законодавцем як найефективніша та єдино можлива. По-перше, електронна форма декларації виключає доступ до її заповнення або корегування з боку третіх осіб, гарантуючи автентичність наданої суб`єктом декларування інформації, адже тільки ця особа ідентифікується конкретним цифровим підписом. По-друге, на кожну декларацію одразу після її подання автоматично надається унікальний ідентифікатор та накладається електронна печатка Реєстру, що унеможливлює в подальшому внесення до її змісту будь-яких змін.
54. Саме в цьому вбачається принципова відмінність між деклараціями на паперових носіях, та електронними деклараціями, доступ до заповнення яких має виключно суб`єкт декларування, які оприлюднюються автоматично одразу після їхнього підписання електронним цифровим підписом, та до яких згодом не можуть бути внесені жодні зміни.
55. Таким чином, Закон №1402-VIII зобов`язує суддів щороку особисто подавати декларації доброчесності та декларацію родинних зв`язків. Такі ж декларації подають і кандидати на посади суддів. З 2018 року ВККС України оптимізувала доступ до цих документів і створила Реєстр декларацій родинних зв`язків і доброчесності судді та кандидата на посаду судді, у якому кожен громадянин може ознайомитись із тим, які родичі суддів працюють у органах правопорядку та яку інформацію суддя вказав у декларації доброчесності.
56. Аналіз вимог ст.ст. 61, 62 Закон №1402-VIII дає підстави вважати, що запровадження обов`язку судді подавати декларації доброчесності та родинних зв`язків спрямоване на спрощення моніторингу способу життя судді, встановлення доступності та прозорості будь-якої інформації щодо нього. Відтак для суспільства важливо одержання правдивої та достовірної інформації із зазначених питань. Тобто в даному випадку має значення доступ суспільства до інформації, яка міститься в деклараціях доброчесності та родинних зв`язків судді.
57. Однак, колегія суддів вважає, що забезпечити доступ суспільства до таких декларацій можна не лише шляхом запровадження обов`язку виключно електронного декларування родинних зв`язків та доброчесності судді. Вказане підтверджується тим, що до 2018 року такі декларації теж були у вільному доступі на сайті ВККС України, хоча й подавались суддями у паперовому вигляді. ВККС України їх розміщувала на офіційному сайті у рамках розділу "Декларації родинних зв`язків та доброчесності" "невідкладно після їх опрацювання (реєстрації, обліку, сканування та оброблення для оприлюднення)". Тобто вільний доступ суспільства до цих декларацій був забезпечений і до 2018 року, але шляхом розміщення на сайті сканкопій паперових декларацій суддів.
58. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки законодавець зобов`язав суддів подавати декларацію родинних зв`язків судді та декларацію доброчесності судді виключно шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, тобто в електронній формі, а позивач, будучи суб`єктом такого декларування, заперечує проти обробки її персональних даних та заміни її власноручного підпису цифровим, за допомогою якого, власне, і подаються зазначені декларації, то Суд вважає, що в цьому випадку відбулось втручання у право позивача на повагу до приватного життя.
59. Однак, таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, тоді як в даному випадку колегія суддів не вбачає загрози інтересам національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
60. Крім того, позивач наголошує, що небажання подавати декларації в електронному вигляді було обумовлене релігійними переконаннями, що ідентифікація її, як людини, не за прізвищем, ім`ям та по-батькові, а за якимись символами та цифрами (ЕЦП), як того вимагає ч. 1 ст. 61 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є приниженням її гідності як віруючої людини.
61. Так, відповідно до частини 1 статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь- яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
62. Колегія суддів зауважує, що розглядуване право корелює з конституційним положенням про "ідеологічну багатоманітність" суспільного життя в Україні, де жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов`язкова (ст. 15). Конкретизацією останнього положення є розміщена у частині 3 статті 35 вказівка на те, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.
63. Наведеним конституційним положенням кореспондують норми, зокрема, статті 3 Закону України від 23 квітня 1991 року № 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі -Закон № 987-XII), за якою кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
64. Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.
65. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов`язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.
66. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
67. Колегія суддів зауважує, що обов`язок позивача, передбачений ст.ст. 61, 62 Закону №1402-VIII, виходячи з аналізу ситуації, не відноситься до конституційних обов`язків, оскільки передбачений не на конституційному рівні, а на рівні звичайного закону.
68. Як вказав Конституційний Суд України в рішенні від 8 вересня 2016 року №6-рп/2016, право на свободу світогляду і віросповідання разом з іншими фундаментальними правами і свободами є основою створення та функціонування демократичного суспільства. Всебічне утвердження і забезпечення цих прав і свобод - головний обов`язок України як демократичної, правової держави.
69. Згідно частини 2 статті 35 Конституції України, право на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
70. Буквальне тлумачення цієї норми дозволяє дійти висновку, що будь-які обмеження, які накладаються на свободу світогляду і віросповідання, допускаються за наявності одночасно двох умов:
1) обмеження має бути передбачене законами України;
2) таке обмеження має бути обґрунтовано інтересами охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захистом прав і свобод інших людей.
71. Конституційний Суд України в рішенні від 8 вересня 2016 року №6-рп/2016 звернув увагу, що положення статті 35 Основного Закону України кореспондуються з положеннями статті 9 "Свобода думки, совісті і релігії" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), тому, відповідно до принципу дружнього ставлення до міжнародного права, практика тлумачення та застосування статті 9 Конвенції Європейським судом з прав людини має враховуватися при розгляді цієї справи.
72. Так, відповідно до п. 1 ст. 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
73. Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
74. Отже, на відміну від статті 35 Конституції України, у статті 9 Конвенції з`являється ще одна обов`язкова умова для застосування обмежень щодо свободи вираження, а саме йдеться про обмеження, які є необхідними у демократичному суспільстві.
75. У своєму рішенні по справі "Коккінакіс проти Греції" ЄСПЛ зазначив, що як визначено у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин "демократичного суспільства" у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про "свободу сповідувати релігію чи переконання" (пункт 33).
76. Перелік таких обмежень, за вказівкою ЄСПЛ у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України", є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.
77. Що стосується конкретних обставин, то наявність в діях влади держави порушень статті 9 Конвенції має доводитися за певною схемою (трискладовий тест), визначеною в частині другій цієї статті і закріпленою в практиці Європейського суду з прав людини. Окрім наявності порушення права та факту втручання держави у свободу думки, совісті та релігії, необхідно з`ясувати три обставини:
- чи передбачено таке втручання національним законом в тому розумінні терміну "закон", яке прийнято Конвенцією?
- чи переслідувало здійснене втручання законну мету (тобто передбачену ч. 2 ст. 9 Конвенції)?
- чи було воно необхідним у демократичному суспільстві?
78. Колегія суддів зауважує, що аналіз обставин справи за позовом ОСОБА_1 дає підстави вважати, що в цьому випадку відбулось звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод позивача за релігійною ознакою, за відсутності необхідних для цього обставин, визначених Конституцією України та ст. 9 Конвенції.
79. Серед іншого, це стосується також порушення права особи на ім`я, яке відноситься до охоронюваних особистих немайнових благ (ст. 201 Цивільного Кодексу України) та включає прізвище, ім`я та по батькові (ч.1 ст. 28 Цивільного Кодексу України).
80. Згідно згаданого вище "трискладового тесту" надалі важливо з`ясувати, чи втручання держави в право громадянина вільно сповідувати свою релігію або переконання переслідувало легітимну мету, передбачену ч. 2 ст. 9 Конвенції.
81. Остання суттєва обставина, яка підлягає з`ясуванню в межах "трискладового тесту": чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві. Цей пункт є важливим при визначенні фактично пропорційності застосованих обмежень до прав чи свобод, і саме оцінка з точки зору необхідності в демократичному суспільстві виявляється ключовою при визначенні того, чи вийшла держава за межі розсуду, якими вона наділена.
82. ЄСПЛ визнає, що, дійсно, в демократичному суспільстві може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп . Проте перелік таких обмежень, перелічених в статтях 9 та 11 Конвенції, є вичерпним і вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженого розсуду держави, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдати запровадження таких обмежень. Будь-які такі обмеження мають відповідати "нагальній суспільній потребі" та бути "пропорційними легітимній меті, яку вони переслідують".
83. Необхідно враховувати, що людина є найвищою цінністю, а також носієм не тільки прав, а й потреб та інтересів, їй також властиві наміри та очікування, прагнення до стабільності й безпеки тощо. Тому принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом розумності, який повинен застосовуватися наскрізно через всі його елементи, допомагаючи через оціночні судження виділити належну вагу права, дійсну мету його обмеження, найсприятливіші або ж найменш обтяжливі для людини засоби її досягнення, справедливу компенсацію за обмежене право тощо [Критерії оцінки дотримання верховенства права в Україні (Rule of Law Checklist for Ukraine) / за заг. ред. М. Козюбри; Центр дослідження проблем верховенства права та його втілення в національну практику України Національного університету "Києво-Могилянська академія". Київ, 2019. С 93.].
84. З матеріалів справи не вбачається наявність переконливих та нездоланних причин, які можуть виправдати запровадження обмеження права ОСОБА_1 на свободу віросповідання, що полягає в безальтернативному поданні електронної форми декларацій доброчесності та родинних зв`язків судді.