1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



26 січня 2021 року

м. Київ

справа № 813/3795/14

касаційне провадження № К/9901/25922/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,


розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління ДФС (далі у тексті - СДПІ з ОВП у місті Львові МГУ ДФС, Інспекція) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2014 (суддя Сидор Н.Т.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016 (головуючий суддя - Хомюк Н.М., судді - Гуляк В.В., Коваль Р.Й.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Снєжка Україна" (далі у тексті - Товариство) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління ДФС (правонаступник - Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.12.2012 № 0001530801/13795 та від 26.12.2012 № 0001540801/13796,



У С Т А Н О В И В:



26.05.2014 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 26.12.2012 № 0001530801/13795 та від 26.12.2012 № 0001540801/13796.



В обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що його господарські операції з ТОВ "ВКП "Антарес", ТОВ "Орісниця" підтверджені належними документами бухгалтерського та податкового обліку, належним чином оформлені та повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі у тексті - Закон № 996-XIV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відтак повністю підтверджують реальність здійснення господарських операцій. Також, звертає увагу на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта перевірки відповідача, висновки якого містять дані актів інших податкових органів з перевірки його контрагентів. Вважають, що такі акти не є підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, долучені ним документи повністю спростовують висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, а тому прийняті на їх основі податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.



У письмових запереченнях на позовну заяву відповідач вказує на те, що позивачем не здійснювалися господарські операцій із зазначеними у акті перевірки контрагентами, так як в ході такої перевірки встановлено відсутність фактичного придбання товарно-матеріальних цінностей, робіт, послуг без мети настання реальних наслідків, отримання безпідставної податкової вигоди, що полягало у заниженні податку на прибуток та створенні умов для отримання права на формування податкового кредиту. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.



Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016, адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 26.12.2012 № 0001530801/13795 та від 26.12.2012 № 0001540801/13796.



Інспекція оскаржила рішення Львівського апеляційного адміністративного суду та Львівського окружного адміністративного суду до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 11.07.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.



На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки судами обох інстанцій не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що позивачем було безпідставно завищено податковий кредит, оскільки надані документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку у зв`язку із недостовірністю даних, що у них відображені та невідповідністю вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до неправильного вирішення справи по суті.



У запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що ним надані у повному обсязі документи, які підтверджують реальність здійснення операцій із ТОВ "ВКП "Антарес", ТОВ "Орісниця", з огляду на що суди дійшли правильних висновків щодо протиправності вказаних податкових повідомлень - рішень. Зважаючи на це, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення судів є законними та обґрунтованими.



Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.



Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.01.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 26.01.2021.



Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.



Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.



Відповідно до частини першої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.



Верховний Суд допускає заміну відповідача - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління ДФС її правонаступником - Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Снєжка-Україна" з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за січень - квітень 2012 року та податку на прибуток за І півріччя 2012 року при здійсненні взаєморозрахунків з ТОВ "Орісниця", податку на додану вартість за вересень 2011 року, податку на прибуток за ІІІ квартал 2011 року, а також за жовтень - грудень 2010 року, податку на прибуток за ІV квартал 2010 року під час здійснення взаєморозрахунків з ТОВ "ВКП "Антарес".



Цією перевіркою було встановлено, що позивачем порушено:

- пункт 5.1, підпункт 5.2.1 пункту 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 № 283/97-ВР (із внесеними змінами та доповненнями, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 138.2, пункту 138.4, підпункту 138.8.5 пункту 138.8, пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, а саме: за ІV квартал 2010 року, за ІІІ квартал 2011 року та І півріччя 2012 року встановлено заниження ТОВ "Снєжка-Україна" податку на прибуток у сумі 211 039, 76 грн, в тому числі, у розрізі податкових періодів: ІV квартал 2010 року на суму 18 287, 71 грн, ІІІ квартал 2011 року на суму 3 117, 94 грн, І квартал 2012 року на суму 133 759, 55 грн, ІІ квартал 2012 року на суму 55 874, 56 грн;

- підпункти 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункт 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (із внесеними змінами і доповненнями, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пунктів 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198 ПК України, за період 01.10.2010 по 31.12.2010, з 01.09.2011 по 30.09.2011, з 01.01.2012 по 30.04.2012 завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 197 945, 45 грн, у результаті чого збільшилася сума звітного періоду, яка підлягала сплаті платником податку до бюджету, в тому числі, у жовтні 2010 року на суму 7 935, 27 грн, у листопаді 2010 року на суму 4 419, 62 грн, у грудні 2010 року на суму 2 275, 29 грн, у вересні 2011 року на суму 2 711, 25 грн, у січні 2012 року на суму 23 729, 06 грн, у лютому 2012 року на суму 51 554, 54 грн, у березні 2012 року на суму 52 106, 51 грн, у квітні 2012 року на суму 53 213, 91 грн.



За результатами виявлених під час перевірки порушень складено акт від 08.11.2012 № 973/31-00/30648854 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.11.2012 № 0001530801/13795, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 263 020, 22 грн, у тому числі, за основним платежем у сумі 211 039, 76 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 51 980, 46 грн, а також податкове повідомлення-рішення від 26.11.2012 № 0001540801/13796, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 293 260, 63 грн, у тому числі, за основним платежем у сумі 197 945, 45 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 95 315, 18 грн.



Погоджуючись із висновками судів щодо протиправності податкових повідомлень - рішень від 26.12.2012 № 0001530801/13795 та від 26.12.2012 № 0001540801/13796, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.



У спірних правовідносинах податковий орган висновками у акті перевірки поставив під сумнів факт реальності господарських операцій ТОВ "Снєжка - Україна" та його контрагентів.



Судами попередніх інстанцій досліджено, що видами діяльності позивача є виробництво лаків та фарб, оптова торгівля будівельними матеріалами, роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом, діяльність автомобільного вантажного транспорту, надання кредитів тощо. ТОВ "Снєжка-Україна" використовує у своїй господарській діяльності офісні, виробничі (торговельні, складські приміщення тощо) власні приміщення.



Досліджені судами матеріали справи підтверджують, що спірні правовідносини ТОВ "Снєжка-Україна" з ТОВ "ВКП "Антарес" та ТзОВ "Орісниця" мали місце у період 2010-2012 років.



Відповідно до пункту 1.1 договору купівлі-продажу від 01.02.2011 № 02/02, укладеного між ТОВ "Снєжка-Україна" (у договорі - покупець) та ТОВ "ВКП "Антарес" (у договорі - продавець), продавець зобов`язується продати та передати у власність покупця металопрокат (далі - продукція), а покупець зобов`язується прийняти продукцію та оплатити її вартість відповідно до умов цього Договору.



Так, у пункті 3.1 цього Договору визначено, що поставка продукції здійснюється зі складу продавця, на умовах EXW (франко-склад) м. Львів, вул. Навроцького, 1а, відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції 2000 року.



Відповідно до пункту 3.2 Договору датою поставки продукції є дата видачі продавцем видаткової накладної.



На обґрунтування реальності виконання договору купівлі-продажу від 01.02.2011 № 02/02 позивачем були надані: копії рахунків-фактур, податкових та видаткових накладних, копії подорожніх листів службового легкового автомобіля.



Відповідно до пункту 1.1 договору поставки від 10.01.2012 б/н, укладеного між ТОВ "Снєжка-Україна" (у договорі - покупець) та ТОВ "Орісниця" (у договорі -постачальник), постачальник зобов`язується поставляти товари побутової хімії, госптовари, тару та упаковку та інші товари побутового вжитку, надалі "товари", а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товари на умовах, передбачених даним договором.



Відповідно до пункту 1.2 цього договору, кількість товару, асортимент та ціна визначається в накладній, яка є невід`ємною частиною договору, пунктом 3.2 цього договору передбачено, що товари відвантажуються покупцю на умовах самовивозу зі складу постачальника.



На підтвердження реальності виконання зазначеного договору поставки від 10.01.2012 позивачем були надані суду копії розхідних накладних, податкових накладних, платіжних рахунків, товарно-транспортних накладних. Розрахунки за отриманий позивачем від ТОВ "Орісниця" товар відбулися у безготівковій формі шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок, що відповідачем не заперечувалось у акті перевірки.



Крім того, судами належно надано оцінку документам та доводам позивача, які свідчать про те, що ТОВ "Снєжка -Україна" було придбано у ТОВ "ВКП "Антарес" наступний товар: труби, трійники, кутники, крани кулькові, водорозбірні та метеликові, електроди, шланги, рукави, фільтри сепараторні, масляні та повітряні, пароніт тощо; а у ТОВ "Орісниця" піддони, побутову хімію та інше.



Перелічені товарно-матеріальні цінності є запасними частинами до основних засобів, які постійно використовуються в господарській діяльності позивача, оскільки, відповідно до договорів дистрибуції вся продукція ТОВ "Снєжка-Україна" відвантажується покупцям (дистриб`юторам) на піддонах, котрі були придбані у ТОВ "Орісниця". Наявність таких піддонів є невід`ємною складовою частиною процесу реалізації та транспортування продукції ТОВ "Снєжка-Україна", що підтверджено позивачем копіями рамкових договорів/контрактів поставки з іншими контрагентами. Також, в матеріали справи містяться списання піддонів за 2010, 2011 та 2012 роки.



Однак, під час перевірки позивача відповідач дійшов до висновків про нереальність господарських операцій, які виклав в акті перевірки, ґрунтуючись на актах перевірки: ДПІ у Франківському районі м. Львова ДПС у Львівській області від 10.08.2012 №1132/22-1-/25230267 "Про результати документальної позапланової перевірки ТОВ "ВКП "Антарес" з питань господарських взаємовідносин з ТОВ "БК Київбудмонтаж" за період з 01.08.2011 по 30.09.2011, ПП "Аеромакс-Сервіс" за період з 01.07.2010 по 31.12.2010; ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ДПС у Львівській області від 08.08.2012 № 1322/22-40/23267183 "Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ "Орісниця" з питань перевірки показників декларації з податку на додану вартість за березень 2012 року"; ДПІ у Шевченківському районі м. Львова ДПС у Львівській області від 13.08.2012 № 1340/22-40/23267183 "Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Орісниця" з питань перевірки показників декларації з податку на додану вартість за січень 2012 року.



Відповідно до вказаних Актів перевірки, Інспекція зазначає, що за результатами їх перевірки встановлено, що ТОВ "ВКП "Антарес" та ТОВ "Орісниця" здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди третім особам, а тому, операції з даними підприємствами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача" та визначає, що в ході проведення цих перевірок не підтверджено наявність поставок товарів (послуг), а це свідчить про те, що правочини ТОВ "ВКП "Антарес" та ТОВ "Орісниця" із підприємствами-покупцями, а також постачальниками здійсненні без мети настання реальних наслідків.



Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками наданими судами під час розгляду справи з приводу хибності тверджень податкового органу, що господарські операції безпідставно віднесені платником податків до складу валових витрат, зважаючи на те, що інформація зазначена в первинних документах (видаткових/прибуткових накладних, актах надання послуг) про здійснення господарських операцій є недостовірною з огляду на обставини, якими на думку відповідача, не підтверджується реальність часу здійснення операцій поставки, участь у таких операціях трудових ресурсів, транспорту та іншого обладнання, які економічно необхідні для виконання такого постачання, а це свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, участі технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.



Однак, з такими висновками відповідача суди правомірно не погодились, обґрунтовуючи свої рішення тим, що акти перевірок контрагентів позивача не можуть бути беззаперечним свідченням порушення податкової дисципліни контрагентами позивача, оскільки під час дослідження факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку та звернули увагу на те, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.



Жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентом правил господарської діяльності.



Законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу є постанова Верховного Суду України від 09 вересня 2008 року.




................
Перейти до повного тексту