ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М., Сімоненко В. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 9901/584/19 (провадження № 11-275заі20)
за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про скасування рішення
Короткий виклад історії справи
9 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просила скасувати рішення ВРП від 31 жовтня 2019 року № 2858/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Комінтернівського районного суду міста Харкова на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України» (далі - Рішення ВРП).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 послалася на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не було враховано клопотання позивачки про відкладення розгляду справи у зв`язку з її тимчасовою непрацездатністю, а оскаржуване рішення про звільнення позивачки ухвалено усупереч статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) у період її тимчасової непрацездатності.
Крім того, на переконання позивачки, прийняття відповідачем Рішення ВРП без її участі, з неможливістю надання нею особисто пояснень на засіданні ВРП, позбавило її права заявити про відставку за станом здоров`я.
ОСОБА_1 вважає, що наслідком недотримання ВРП процедури звільнення судді стало порушення законодавчо встановленої гарантії незалежності судді, яка забезпечується особливим порядком її призначення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, звільнення та припинення повноважень, що визначено пунктом 1 частини п`ятої статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 7 серпня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що ВРП діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), з дотриманням принципів пропорційності та законності. Рішення ВРП містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про наявність підстав для звільнення позивачки з посади судді Комінтернівського районного суду міста Харкова.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, адвокат Костиря Г. А. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушує питання про скасування цього рішення та ухвалення нового - про задоволення позову.
За наслідками розгляду цієї апеляційної скарги Велика Палата Верховного Суду 14 січня 2021 року ухвалила постанову, якою залишила оскаржене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду без змін.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, вказуючи на законність оскаржуваного Рішення ВРП, зазначила, що його ухвалено повноважним складом ВРП та підписано всіма членами цього органу, які брали участь у його ухвалені.
Велика Палата Верховного Суду також керувалася тим, що Рішення ВРП містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, адже з його змісту вбачається, що у зв`язку з ненабранням ОСОБА_1 за результатами анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання мінімально допустимого бала, який би їй надавав право допуску до наступного етапу оцінювання «Дослідження досьє та співбесіда», рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія, ВККС) від 21 грудня 2018 року № 1990/ко-18 позивачку визнано такою, що не відповідає займаній посаді, та рекомендовано ВРП розглянути питання про її звільнення з посади судді. На підставі цього рішення ВККС відповідач, керуючись підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, статтями 3, 30, 34, 56, пунктом 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, прийняв рішення про звільнення позивачки з посади судді.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що згадане рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1990/ко-18 у частині визнання судді ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, було предметом судової перевірки, за наслідками якої суди першої та апеляційної інстанцій не встановили наявності підстав для скасування рішення ВККС про визнання судді Комінтернівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді й така обставина згідно з підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є підставою звільнення судді.
На переконання більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, згадана норма Основного Закону є самостійною, окремою, відмінною від наведених у статті 126 Конституції України, підставою звільнення судді безпосередньо за результатами виявлення під час проведення оцінювання судді невідповідності його займаній посаді за критерієм компетентності. Зазначена підстава з`явилася внаслідок запровадження такого заходу перевірки відповідності суддів займаній посаді, як кваліфікаційне оцінювання.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованим і таким, що відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування Рішення ВРП щодо звільнення позивачки з посади судді за підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції Україниоргани державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На нашу думку, обставини цієї справи вимагали надати оцінку не тільки дотриманню відповідачем формальної процедури звільнення позивачки з посади судді, але й фактичним підставам, які слугували приводом для внесення ВККС відповідного подання.
Щодо останнього зазначимо, що ОСОБА_1 звільнили з посади судді згідно з підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України як таку, що не відповідає займаній посаді.
Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що правовий статус судді як носія судової влади передбачає певні гарантії його професійної діяльності. У контексті обставин цієї справи зауважимо, що однією з них є особливий порядок звільнення з посади судді.
Перелік підстав для звільнення з посади судді встановлено у частині шостій статті 126 Конституції України і цей перелік є вичерпним.
Визначеність на рівні Основного Закону України чіткого переліку підстав для звільнення з посади судді, а також підстав припинення його повноважень (частина сьома статті 126 Конституції України) є водночас запорукою того, що, зокрема, судді будуть обізнані із тими юридичними підставами, з якими законодавець пов`язує неможливість подальшого перебування особи на посаді судді, та гарантією сталості правового регулювання і прогнозованості (на тривалий період часу) наслідків, які кожна зацікавлена в цій сфері особа, особливо та, яка перебуває на посаді судді, може заздалегідь передбачити.
Суддя обіймає посаду судді безстроково і передбачуваність законодавства у сфері судоустрою є важливим аспектом функціонування судової влади загалом. Якщо у цьому зв`язку зважити також на завдання суду і статус судді, то визначеність і стабільність правового регулювання у цій сфері суспільних відносин набирає особливої ваги.
Вочевидь з плином часу і розвитком суспільних відносин існуючий у Конституції України перелік підстав для звільнення судді може змінюватися (у встановленому порядку). Цей процес закономірний, однак важливо підкреслити, що в такій площині зміни стосовно підстав для звільнення судді не можуть мати «разового» застосування. Не менш важливим є те, що в аспекті існуючого правового регулювання звільнення судді з посади в будь-якому випадку є наслідком настання обставин, які об`єктивно унеможливлюють подальше перебування на цій посаді, і завданням ВРП є з`ясувати ці обставини та надати їм правову оцінку.
У цій справі ОСОБА_1 звільнено з посади судді на підставі розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (підпункту 4 пункту 16-1), а саме у зв`язку з визнанням її Комісією такою, що не відповідає займаній посаді, та рекомендовано ВРП розглянути питання про її звільнення з посади судді, що є підставою для внесення подання до ВРП з рекомендацією про звільнення з посади судді.
Насамперед зауважимо, що ця структурна частина нормативно-правового акта за своїм призначенням і навіть відповідним найменуванням («перехідні положення») повинна містити норми, спрямовані на регулювання проміжних (тимчасових) відносин, які існуватимуть якийсь час допоки не будуть вичерпані у зв`язку із запровадженням нового чи внесенням змін до існуючого нормативно-правового регулювання певної сфери суспільних відносин.
Перехідні положення регламентують правовідносини, які виникли до набрання чинності законом, питання вирішення справ, які знаходяться у провадженні, питання можливості зворотньої дії закону; можуть визначати порядок чи умови дії інших законів чи певних їх приписів, врегульовувати правовідносини, які виникають у зв`язку з набранням чинності новим законом.
Тобто за суттю норми «перехідних положень» закону (у тому числі й Конституції України як фундаментального установчого акта держави) повинні сприяти реалізації введених ним змін, однак не підміняти їх. Маємо на увазі те, що в перехідних положеннях за їхнім призначенням не може бути норм, які б доповнювали основний текст як ординарного (звичайного) закону, так і Конституції України як базового документа, який визначає орієнтири подальшого розвитку держави і суспільства, розширюючи/доповнюючи в такий спосіб його (основний) зміст на певний проміжок часу.
В абзаці другому пункту Висновку у справі № 1-16/2008 від 15 січня 2008 року за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 85, 118, 119, 133, 136, 140, 141, 142, 143 Конституції України) Конституційний Суд України зазначив, що Перехідні положення Конституції України спрямовані на її запровадження в життя. Значна частина перехідних положень згодом вичерпує свою дію і має лише історичне значення.
В окремій думці стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України суддя Конституційного Суду України Литвинов О. М. наголосив на тому, що пропоновані у законопроекті положення підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Основного Закону України містять суттєві алогізми. Так, ними передбачено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» створюються правові наслідки до набрання ним чинності, тобто складається парадоксальна ситуація, за якої ще нечинний конституційний закон вже врегульовує правовідносини у минулому.
Стосовно пропонованих законопроектом положень підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України щодо оцінювання суддів, яке відображає існуюче законодавче регулювання, суддя звернув увагу на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 наголошував, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Проте в Конституції України та пропонованих до неї законодавчих змін не міститься такої підстави для звільнення судді з посади, як «невідповідність судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання».
Крім того, як зазначається в окремій думці, у пункті 48 Висновку Венеційської комісії щодо пропозицій стосовно внесення змін до проекту Закону про внесення змін до Конституції щодо посилення незалежності суддів України від 10 грудня 2013