ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 584/218/16
провадження № 51-2392км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Вус С.М.,
суддів Мазура М.В., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О.В.,
прокурорів Галичанського І.В. та Саіяна С.Г.,
захисників Лугового О.Є. та Матішинця В.В.,
виправданого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Парфьонова І.В., який брав участь у провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Сумського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у кримінальному провадженні № 42016200350000006 за обвинуваченням:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Талалаївка Ніжинського району, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Білопільського районного суду Сумської області від 25 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні зазначеного злочину.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Оскарженою ухвалою Сумського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишено без задоволення, а зазначений вирок стосовно ОСОБА_1 без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, будучи призначеним наказом начальника Сумського прикордонного загону № 226-ОС від 30.11.2015 на посаду начальника відділу прикордонної служби "Нова Слобода" Сумського прикордонного загону та відповідно примітки 2 до ст. 368 КК України, статей 6, 10 Закону України "Про Державну прикордонну службу України", статей 6, 20 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", посадової інструкції, яка затверджена наказом начальника Сумського прикордонного загону № 114 від 04.02.2014, являючись службовою особою, яка займає відповідальне становище, у військовому званні "майор", працівником правоохоронного органу, на якого покладено виконання організаційно- розпорядчих обов`язків, а також представником влади і наділеним владними повноваженнями діяти від імені Державної прикордонної служби та реалізовувати функції, які на неї покладені, всупереч вимогам вказаних вище нормативно-правових актів та статей 11, 16, 58, 59, 101, 102 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 8, 19, 68 Конституції України, статей 3, 22, 24 Закону України "Про запобігання корупції", 23 січня 2016 року, близько 13:00 у м. Путивль Сумської області, зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з метою особистого незаконного збагачення, отримав від громадянина ОСОБА_2 неправомірну вигоду у виді грошових коштів у сумі 1000 (одна тисяча) доларів США, що еквівалентно 24521,74 грн, за невжиття заходів правового реагування та надання інформації останньому щодо часу та місця безперешкодного переміщення ним автомобільних запчастин (поршнів до автомобіля УАЗ) через державний кордон України поза встановленими пунктами пропуску в зоні відповідальності відділу прикордонної служби "Нова Слобода" Сумського прикордонного загону та сприяння ОСОБА_2 у такому переміщенні.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України не здійснив належної перевірки доводів прокурора, наведених в апеляційній скарзі, та не дав на них умотивованих відповідей, зокрема, жодним чином не спростував доводи сторони обвинувачення в частині невідповідності вироку суду положенням ст. 370 КПК України. На переконання прокурора, місцевий суд оцінив зібрані докази без додержання вимог ст. 94 КПК України та належного встановлення усіх обставин справи, не навів у вироку переконливих мотивів, з яких відкинув докази сторони обвинувачення, а отже, вирок суду не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, не погоджується с висновками судів про недопустимість доказів, отриманих за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколу огляду, помітки та вручення грошових коштів, оцінкою показань свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, заперечує наявність провокації злочину з боку правоохоронних органів. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України залишив поза увагою клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів та обмежив право прокурора на виступ у судових дебатах.
Від захисників Лугового О.Є. та Матішинця В.В. надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких вони наводять аргументи щодо законності та обґрунтованості ухвалених стосовно ОСОБА_1 судових рішень і просять залишити їх без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
ПрокурориГаличанський І.В. та Саіян С.Г. у судовому засіданні суду касаційної інстанції підтримали касаційну скаргу, подану прокурором Парфьоновим І.В., і просили її задовольнити.
Захисник Луговий О.Є. не погодився з доводами прокурора та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення стосовно ОСОБА_1 без зміни.
Захисник Матішинець В.В. також заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Виправданий ОСОБА_1 просив касаційну скаргу прокурора відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК України). Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.
Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 КПК України і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному проваджені судом апеляційної інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримано.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Ірландія проти Сполученого Королівства", "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Так, не погодившись з виправдувальним вироком стосовно ОСОБА_1, прокурор, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, подав апеляційну скаргу на цей вирок, яка за змістом аналогічна доводам касаційної скарги.
Під час перевірки вироку місцевого суду на відповідність вимогам статей 370, 374 КПК України апеляційний суд встановив, що у вироку викладено формулювання обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК України, пред`явлене ОСОБА_1 органом досудового розслідування і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення.