Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 562/2533/19
провадження № 61-10637св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28 січня 2020 року у складі судді Чорного І. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Хилевича С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення.
Позовна заява мотивована тим, що 13 березня 2017 року за ним було зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 . Проте, відповідачі без його дозволу та відому здійснюють постійне користування належними йому на праві власності будинком та земельною ділянкою, розміщують в будинку свої речі та обмежили його в доступі до майна шляхом зачинення зовнішніх та внутрішніх дверей будинку, утримання домашніх тварин - собак.
Вказував, що у зв`язку з набуттям ним права власності на спірний будинок, ОСОБА_2, як колишній власник будинку, а ОСОБА_3, як член сім`ї останнього, втратили право на користування та проживання у належному йому майні, однак своїми діями чинять йому перешкоди у вільному користуванні та розпорядженні цим майном.
Посилався на те, що договорів про надання будинку в користування він з відповідачами не укладав. Крім того, зазначив, що у власності ОСОБА_2 є житловий будинок та земельна ділянка, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3 із житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 з наданням іншого житлового приміщення, що за адресою: АДРЕСА_2, яке належить відповідачу ОСОБА_2 на праві власності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачі не можуть бути виселені зі спірного житлового будинку без надання іншого постійного жилого приміщення, оскільки частина друга статті 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, якщо вказане житло є предметом іпотеки та було набуте у власність іпотекодавця до моменту укладення договору іпотеки.
Районний суд зазначив, що позивачем та його представником не доведено та матеріалами справи не підтверджено, що житло на АДРЕСА_2 придатне для проживання.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 25 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28 січня 2020 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають дійсним обставинам справи та вимогам закону.
Апеляційний суд зазначив, що на час набуття ОСОБА_4 права власності на спірний будинок, останній був житлом для відповідачів.
Отже, ОСОБА_4 реалізацією своїх прав, як власника будинку на виселення (примусове позбавлення житла) відповідачів, не може завдавати шкоди їх правам і свободам (зокрема, житловим).
Оскільки спірний будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, не придбавалися відповідачем за кредитні кошти, отже, відсутня правова підстава для виселення відповідачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28 січня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 червня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 липня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві: Сімоненко В. М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, отже, підлягають скасуванню.
ОСОБА_1 вказує, що судами попередніх інстанцій зроблено висновки при неправильному тлумаченні норми статті 109 ЖК УРСР, оскільки він у своєму позові просив виселити відповідачів в інше житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2 на праві власності.
Стверджує, що судами попередніх інстанцій не враховано наявність у ОСОБА_2 на праві приватної власності нерухомого майна - житлового будинку, що знаходиться у АДРЕСА_2, у якому проживають його дружина та неповнолітній син.
Вважає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не навели мотивів, чому відповідачів не можна виселити в інший житловий будинок, що належить їм на праві приватної власності.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає як підставу касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
ОСОБА_1 вважає, що суд застосував положення статті 109 ЖК Української РСР без врахування правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 562/2533/19 та правового висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 05 листопада 2014 року у справі (провадження № 6-158цс14), в якій зазначено, що з припиненням права власності попереднього власника (син відповідача) на спірне нерухоме майно, член сім`ї якого є відповідач, припинилось також право останнього на користування житлом. За таких обставин, право власності позивача на спірну квартиру має бути захищено шляхом виселення з неї відповідача без надання іншого житла.
Також, ОСОБА_1 вважає, що суд застосував положення частини першої статті 317 ЦК України та частини першої статті 319 ЦК України, частини першої статті 391 ЦК України до спірних правовідносин без врахування правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 29 січня 2018 року у справі № 766/1955/16-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 334/5464/14-ц, в якій зазначено, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що неможливість виселення особи без надання іншого житла не залежить від наявності у неї на праві власності чи іншому праві користування будь-якого іншого житла та/чи можливості проживати в ньому. Крім того, статтею 109 ЖК УРСР не передбачено звільнення від обов`язку надання жилого приміщення у разі наявності у осіб, про виселення яких ставиться питання, іншого житла.
Отже, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Доводи особи, яка подала відповідь на відзив
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив ОСОБА_2, у якому зазначив, що наведені у відзиві заперечення і мотиви підлягають відхиленню, оскільки він у своєму позові просив виселити із наданням іншого житлового приміщення.
Фактичні обставини, встановлені судами
Житловий будинок на АДРЕСА_1 належав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 17 жовтня 1997 року, а земельна ділянка за вказаною адресою - на підставі державного акту на право приватної власності від 18 квітня 2002 року, яке ОСОБА_2 передав в іпотеку ПАТ "Полтава-Банк" з метою забезпечення виконання взятих зобов`язань за кредитним договором від 15 липня 2014 року № 4.
У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору, іпотекодержателем ПАТ "Полтава-Банк" було здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 шляхом набуття їх у власність у позасудовий спосіб і 09 серпня 2016 року Управлінням забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міськради на підставі вказаного вище іпотечного договору від 15 липня 2014 року було зареєстровано право власності на житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 за ПАТ "Полтава-Банк".
13 березня 2017 року між ПАТ "Полтава-Банк" та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 (а. с. 11-14).
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 08 серпня 2019 року № 176766528 будинковолодіння на АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 на праві власності, обтяжене іпотекою, іпотекодержателем є ПАТ КБ "Приватбанк".
Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 13 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10 квітня 2020 року, у справі № 562/2213/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Заочне рішення Здолбунівського районного суду від 05 вересня 2017 року скасовано.
Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права користування, розпорядження та володіння житловим будинком і земельною ділянкою, про вселення ОСОБА_1, про усунення створюваних перешкод, про заборону знаходитися у житловому будинку та на земельній ділянці.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 18 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 16 січня 2020 року та постановою Верховного Суду від 04 травня 2020 року, у справі № 562/382/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - орган реєстрації при виконавчому комітеті Здолбунівської міської ради Рівненської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, земельною ділянкою та зняття з реєстраційного обліку, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає як підставу касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
ОСОБА_1 вважає, що суд застосував положення статті 109 ЖК Української РСР без врахування правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 562/2533/19 та правового висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 05 листопада 2014 року у справі (провадження № 6-158цс14), в якій зазначено, що з припиненням права власності попереднього власника (син відповідача) на спірне нерухоме майно, член сім`ї якого є відповідач, припинилось також право останнього на користування житлом. За таких обставин, право власності позивача на спірну квартиру має бути захищено шляхом виселення з неї відповідача без надання іншого житла.
Також, ОСОБА_1 вважає, що суд застосував положення частини першої статті 317 ЦК України та частини першої статті 319 ЦК України, частини першої статті 391 ЦК України до спірних правовідносин без врахування правових висновків Верховного Суду, висловлених у постановах від 29 січня 2018 року у справі № 766/1955/16-ц, від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 334/5464/14-ц, в яких зазначено, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.