Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 489/6532/19
провадження № 61-11266св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року у складі судді Рум`янцевої Н. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 липня 2020 року у складі колегії суддів: Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у справі № 489/5995/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про виселення з житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу, з ОСОБА_2 на її користь стягнуто суму авансу у розмірі 266 875,75 грн та судові витрати у сумі 6 500,00 грн.
Вказувала, що 13 червня 2019 року Інгульським Відділом державної виконавчої служби (далі - ВДВС) м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції (далі - ГТУЮ) у Миколаївській області відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа щодо стягнення з ОСОБА_2 на її користь вищевказаної суми боргу.
Стверджує, що ОСОБА_2 знала про вказане рішення, проте, з метою унеможливлення виконання судового рішення про стягнення з неї грошових коштів за рахунок належного їй на праві власності автомобіля Ford Focus, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, уклала договір купівлі-продажу, згідно з яким право власності на вказаний автомобіль перейшло до її чоловіка ОСОБА_3 .
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу легкового автомобіля Ford Focus, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 26 квітня 2019 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, у порушення вимог статті 81 ЦПК України, не надала жодних доказів, які б вказували на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу є недійсним з підстав наведених у позові, а тому, позов є таким що не підлягає задоволенню.
Крім того, районний суд зазначив, що позивачкою до суду не надано доказів того, що головним державним виконавцем Інгульського ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області на момент вчинення спірного правочину було винесено постанову про накладення арешту на спірний транспортний засіб, який належав ОСОБА_2, отже, будь-яких обмежень на момент вчинення правочину не існувало.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Договір купівлі-продажу легкового автомобіля Ford Focus, сірого кольору, попередній реєстраційний номер НОМЕР_1, теперішній реєстраційний номер НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнано недійсним.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що після вчинення оспорюваного правочину, автомобіль не вибув з користування членів родини відповідача, оскільки вони обидва мають право управління транспортним засобом Ford Focus, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1, доказів розрахунку між продавцем та покупцем власними коштами, які не є спільним майном подружжя, суду не надано.
При цьому, оскільки цей продаж здійснено в період шлюбу, то правовий статус спірного автомобіля, як майна, що є спільною власністю подружжя, не змінився. Зазначені обставини, вказують на відсутність наміру у подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо настання реальних наслідків вчинення вказаного правочину.
Крім того, суд апеляційної інстанції посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц.
Також апеляційний суд вказав, що відсутність у позовній заяві посилання на положення статті 234 ЦК України, яка встановлює підставу визнання недійсним фіктивного правочину, не є перешкодою для її застосування при вирішенні спору, оскільки обґрунтування викладені в позовній заяві, фактично вказують на спірні правовідносини, які регулюються саме цією правовою нормою. Обов`язком позивача не є зазначення конкретної правової норми в позовній заяві, його обов`язком є обґрунтування позовних вимог, тоді як суд зобов`язаний визначити характер спірних правовідносин та норму права, яка підлягає застосуванню для їх вирішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 липня 2020 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У липні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, отже, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Зазначає, що справу розглянуто за його відсутності, оскільки суди належно не повідомили його про дату, час та місце судового засідання.
Стверджує, що суди повинні були направляти йому судові повістки за його зареєстрованим місцем проживання, тобто за адресою: АДРЕСА_1, а не за адресою: АДРЕСА_2 .
Вважає, що районний суд не звернув уваги на складність справи та розглянув справу в порядку спрощеного провадження. При цьому він не мав можливості висловитися щодо доцільності розгляду справи в загальному позовному провадженні.
Посилається на те, що представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 насправді повідомив її про наявність постанови Миколаївського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у справі № 489/5995/17 лише в середині червня 2019 року, тобто після того, як було відкрито виконавче провадження.
Звертає увагу на те, що з січня 2019 року він не проживає разом з ОСОБА_2, автомобіль залишився у нього у користуванні, оскільки посвідчення водія має тільки він.
Стверджує, що окрім спірного автомобіля у відповідачів є інше майно, на яке може бути проведене стягнення в межах виконавчого провадження, отже, оспорюваний договір був укладений не з метою уникнення відповідальності зі сплати коштів за рішенням суду. При цьому до спірних правовідносин апеляційний суд помилково застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, оскільки сторони між собою уклали не договір дарування, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду, а договір купівлі-продажу, який, на відміну від договору дарування, є оплатним.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
Фактичні обставини, встановлені судами
28 липня 1989 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, що підтверджується інформацією у паспорті ОСОБА_3 (а. с. 55).
ОСОБА_2 належав на праві приватної власності автомобіль Ford Focus, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 09 лютого 2008 року серії НОМЕР_3 (а. с. 56-57).
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31жовтня 2018 року у справі № 489/5995/17, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про виселення з житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення задоволено. Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_1, без надання їм іншого жилого приміщення.
В задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовлено (а. с. 5-8).
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у справі № 489/5995/17 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 266 875,75 грн суму авансу та 6 500 грн судових витрат.
В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 31 жовтня 2018 року залишено без змін (а. с. 9-12).
На підставі вказаних судових рішень 07 червня 2019 року Ленінським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист.
26 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, який оформлений та підписаний сторонами в сервісному центрі 4841 РСЦ МВС за № 4841/2019/1437889 (а. с. 52).
13 червня 2019 року головним державним виконавцем Інгульського ВДВС міста Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області Щербатих М. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/489/885/18 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 266 875,75 грн суму авансу та 6 500 грн. судових витрат.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.