Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 195/1633/18
провадження № 61-12408св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Івахненко Олександр Олександрович,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 15 квітня 2010 року між її чоловіком ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 надав у борг ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 70 000 грн строком до 15 квітня 2020 року.
Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на усі права та обов`язки, що належали йому і не припинилися внаслідок його смерті. Вона, як дружина, прийняла спадщину та звернулася до державної нотаріальної контори з письмовою заявою про прийняття спадщини, про що нотаріусом внесено реєстраційний запис до Спадкового реєстру та відкрита спадкова справа № 56831683, номер у нотаріуса - 278/2014.
Вказувала, що вона є єдиним спадкоємцем прав та обов`язків ОСОБА_4 . За сімейними обставинами у неї виникла потреба у грошових коштах та у кінці липня 2018 року вона зі своєю дочкою ОСОБА_6 поїхали у с. Виводово Томаківського району Дніпропетровської області до місця проживання ОСОБА_5, де при зустрічі з його дружиною, ОСОБА_2, з їй слів стало відомо, що ОСОБА_5 помер, а єдиним спадкоємцем ОСОБА_5 є ОСОБА_2 .
Посилалася на те, що зверталася до ОСОБА_2 з письмовою вимогою повернути позичену грошову суму. Однак, ОСОБА_2 борг не повернула, на її прохання про добровільне повернення боргу гроші повернути відмовляється.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції їй стало відомо щодо наявності другого спадкоємця померлого ОСОБА_5 - його сестри ОСОБА_3 , у зв`язку із цим, 06 лютого 2019 року вона звернулася до приватного нотаріуса Томаківського нотаріального округу Рудого М. Є., який веде спадкову справу, із претензією до відповідачів.
Уточнивши позовні вимоги,ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2, як спадкоємця ОСОБА_5, в частині успадкованого нею майна:
- грошових коштів у сумі 20 595 грн 36 коп, земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,4 га, автомобіля марки ВАЗ, житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, земельної ділянки площею 0,36 га, на її користь грошовий борг у сумі 35 000 грн та штраф у сумі 3 500 грн за договором позики від 15 квітня 2010 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, зареєстрованим у реєстрі за № 571, а всього 38 500 грн;
- стягнути з ОСОБА_3, як спадкоємця ОСОБА_5 в частині успадкованого нею майна: грошових коштів у сумі 54 723 грн 66 коп, на її користь: грошовий борг у сумі 35 000 грн та штраф у сумі 3 500 грн за договором позики від 15 квітня 2010 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, зареєстрованим у реєстрі за № 571, а всього 38 500 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2019 року у складі судді Омека М. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вимога ОСОБА_1 від 13 серпня 2018 року до ОСОБА_2 про повернення коштів є неналежним та недостовірним доказом звернення кредитора до спадкоємця боржника у розумінні статей 77, 79 ЦПК України, оскільки в претензії зазначено, що 15 квітня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики № 671, тоді як насправді договір зареєстровано за № 571. Крім того в претензії зазначено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а його єдиним спадкоємцем прав і обов`язків є ОСОБА_2, що не відповідає дійсності.
Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18, районний суд зазначив, що кредитором ( ОСОБА_1 ) пропущено строк звернення з вимогою до спадкоємців боржника, оскільки про смерть боржника ОСОБА_5 позивачу стало відомо в кінці липня 2018 року, отже, шестимісячний строк звернення кредитора з вимогою до спадкоємців, передбачений частиною другою статті 1281 ЦК України розпочався 31 липня 2018 року та закінчився 31 січня 2019 року.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2019 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2, як спадкоємця ОСОБА_5, на користь ОСОБА_1, як спадкоємця ОСОБА_4, суму боргу за договором позики від 15 квітня 2010 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у розмірі 35 000 грн та штраф у розмірі 3 500 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3, як спадкоємця ОСОБА_5, на користь ОСОБА_1, як спадкоємця ОСОБА_4, суму боргу за договором позики від 15 квітня 2010 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у розмірі 35 000 грн та штраф у розмірі 3 500 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки районного суду про пропуск ОСОБА_1 строку на пред`явлення вимоги до спадкоємця боржника є неправильними, оскільки вимога, направлена ОСОБА_2 13 серпня 2018 року, є належним документом. Крім того, 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 подала нотаріусу претензію до відповідачів, оскільки під час розгляду справи дізналася про наявність другого спадкоємця ОСОБА_5 - ОСОБА_3 .
Отже, суд апеляційної інстанції вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 не пропустила шестимісячний строк від дня, коли вона дізналася про смерть позичальника та відкриття спадщини, та пред`явила вимоги до спадкоємців.
Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, апеляційний суд вважав, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів штрафних санкцій підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2019 року.
ОСОБА_3 судове рішення суду апеляційної інстанції не оскаржувала, повноважень ОСОБА_2 на оскарження вказаного судового рішення не надавала, тому на підставі частини першої статті 400 ЦПК України оскаржуване судове рішення у частині позовних вимог до ОСОБА_3 в касаційному порядку не переглядається.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що до укладення договору позики від 15 квітня 2010 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вже було укладено договір позики, оскільки у пункті 8 договору зазначено, що гроші за домовленістю сторін передані до підписання договору. Проте, у супереч вимогам статей 1046, 1047 ЦК України розписки або іншого документу, який свідчив би про передачу коштів до укладення договору позики позивачем не надано.
Отже, позивачем не доведено факт отримання ОСОБА_5 коштів від ОСОБА_4 .
Ураховуючи наведене, апеляційний суд не виявив справжню природу укладеного договору, оскільки договір від 15 квітня 2010 року за відсутності боргової розписки не свідчить про його укладення.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 квітня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 70 000 грн строком до 15 квітня 2020 року. Вказаний договір 15 квітня 2010 року посвідчений приватний нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області та зареєстровано у реєстрі за № 571 (том 1, а. с. 20).
Пунктом 4 договору сторони погодили, що у разі якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10 відсотків штрафу від простроченої суми.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позикодавець ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 02 липня 2014 року серії НОМЕР_1 (том 1, а. с. 8).
За життя ОСОБА_4 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 27 липня 1985 року серії НОМЕР_2 (том 1, а. с. 9).
Згідно з матеріалами спадкової справи № 278/2014, заведеної Другою Нікопольської державною нотаріальною конторою 27 листопада 2014 року, спадкоємцем після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_1 (том 1, а. с. 113).
Діти ОСОБА_4 : ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відмовилися від прийняття спадщини на користь матері ОСОБА_1 (том 1, а. с. 111, 112, 113).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер позичальник ОСОБА_5, що підтверджується інформацією зі спадкової справи № 47/2017, заведеної 24 березня 2017 року приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудим М. Є (том 1, а. с. 34).
Згідно з матеріалами спадкової справи № 47/2017, заведеної 24 березня 2017 року приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудим М. Є., із заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, звернулись його дружина - ОСОБА_8, та сестра ОСОБА_3 (том 1, а. с. 40, 46).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 червня 2017 року ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 успадкувала: земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,0 га; грошові кошти в сумі 54 723 грн 66 коп (том 1, а. с. 76, 78).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 03 серпня 2017 року ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5 успадкувала земельну ділянку для ведення товарного сільського господарського виробництва площею 6,4 га, грошові кошти в сумі 20 595 грн 36 коп, автомобіль марки ВАЗ, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,36 га за вказаною адресою (том 1, а. с. 95, 96, 98).
13 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з вимогою про повернення коштів (том 1, а. с. 12,13).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10784св18), від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15, від 11 березня 2019 року у справі № 759/12484/15-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.