Постанова
іменем України
21 січня 2021 року
м. Київ
справа № 675/2273/19
провадження № 51-3351км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Сингаївської А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Ізяславського районного суду Хмельницької області
від 28 лютого 2020 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду
від 28 травня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018240150000109, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) такого, що не має судимості,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ізяславського районного суду Хмельницької області
від 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до позбавлення волі на строк 3 роки.
За вироком установлено, що 16 березня 2018 року близько 22:00 ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проникли до приміщення колишнього деревообробного цеху на АДРЕСА_2, звідки таємно викрали майно ОСОБА_4 на суму 7375 грн.
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Зазначеним вироком також засуджено ОСОБА_2 і ОСОБА_3, щодо яких судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановлених щодо нього судових рішень та закриття справи на підставах п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливостей їх отримати.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що у справі має місце порушення вимог п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК, якими передбачено обов`язкове проведення експертизи для визначення розміру матеріальних збитків (вартості викраденого майна), що у свою чергу вплинуло на кваліфікацію його дій як кримінально-караних. Стверджує, що потерпілим не надано відповідних правоустановчих документів на приміщення та майно, яке там зберігалося. На думку засудженого, його дії неправильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК за кваліфікуючою ознакою "проникнення у приміщення". Також зазначає, що апеляційний суд на ці порушення уваги не звернув, апеляційний розгляд здійснено з порушенням вимог ч. 3 ст. 404 КПК. Загалом вважає вирок та ухвалу такими, що не відповідають вимогам ст. 370 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, а судові рішення щодо ОСОБА_1 мають бути залишені без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому за правилами ч. 1 зазначеної норми суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, переглядаючи судові рішення, касаційний суд виходить із установлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо
ОСОБА_1 , з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність і дотримання вимог кримінального процесуального закону Суд вважає, що суд першої інстанції (з яким обґрунтовано погодився і апеляційний суд) відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК.