Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 461/4568/19
провадження № 61-11281св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пальона Наталія Миколаївна,
заінтересована особа - ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2019 року у складі судді Фролової Л. Д. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пальоної Наталії Миколаївни щодо відкриття виконавчих проваджень та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною скаргою, посилаючись на те, що постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2, подану в його інтересах ОСОБА_3, задоволено. Ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасовано. Заяву ОСОБА_2 із заявою про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду задоволено.
Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12, яким зобов`язано ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_1, виплатити ОСОБА_2 19 600 євро разом з відсотками, починаючи з 01 вересня 2009 року до 10 жовтня 2011 року, з 23 000 євро, починаючи з 10 жовтня 2011 року до 20 грудня 2011 року, з 21 000 євро, починаючи з 20 грудня 2011 року до 31 травня 2012 року, та з 19 600 євро, починаючи з 31 травня 2012 року в розмірі 5 пунктів від базової процентної ставки.
Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішенняЗемельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 24 березня 2015 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12, яким стягнуто із ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_1, на підставі попереднього рішення Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року на користь ОСОБА_2 суму 3 621 євро 53 євроценти разом з відсотками в розмірі 5 пунктів від базової процентної ставки з 19 лютого 2015 року, додано 2 214 євро судових витрат.
На підставі заяв ОСОБА_3, яка діяла в інтересах ОСОБА_2, державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - державний виконавець Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області) Пальоною Н. М. відкриті виконавчі провадження №№ 58734553, 58735212.
При поданні заяви про примусове виконання рішень ОСОБА_3 не було сплачено авансовий платіж відповідно до частини другої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", а також оскаржувані постанови не містять будь-якого розрахунку суми відсотків або пені, хоча рішення суду передбачає їх нарахування до моменту виконання рішення.
Крім цього, з постанов не вбачається, яким чином з боржника може бути стягнуто відсотки у розмірі п`яти ставок від базової процентної ставки.
Також, ОСОБА_3, звертаючись із заявами про примусове виконання рішення суду, надала державному виконавцю лише копію довіреності, яка ніким не посвідчена, при цьому відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, документи, що посвідчують повноваження представників, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати неправомірними та скасувати постанови державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області від 09 квітня 2019 року про відкриття виконавчих проваджень №№ 58734553, 58735212 щодо примусового виконання на території України рішень Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12 та від 24 березня 2015 року і зобов`язати державного виконавця повернути стягувачу виконавчі листи.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2019 року скаргу задоволено.
Визнано неправомірними та скасовано постанови державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області від 09 квітня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 58734553 щодо примусового виконання на території України рішення Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12 та від 09 квітня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 58735212 щодо примусового виконання на території України рішення Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12.
Зобов`язано державного виконавця Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області повернути стягувачу ОСОБА_2 два виконавчі листи № 461/10613/15-ц, видані 19 жовтня 2018 року Галицьким районним судом міста Львова на примусове виконання рішення Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час прийняття державним виконавцем документів (заяви із додатками) на примусове виконання рішень іноземного суду та відкритті виконавчого провадження були грубо порушені законодавчі правила представництва, зокрема переклад тексту, що міститься на зворотній стороні довіреності (імовірно нотаріального засвідчення) та апостилю на довіреності українською мовою здійснений не був, а до ВДВС було подано лише копію такої довіреності, яка належним чином не засвідчена, представник стягувача Діброва Н. І., яка є адвокатом відповідно до даних Єдиного реєстру адвокатів України, на порушення вимог статті 16 Закону України "Про виконавче провадження" не надала державному виконавцю ордеру на представництво.
Також суд першої інстанції задовольняючи скаргу вказав про те, що подаючи заяви про примусове виконання виконавчих листів ОСОБА_3 надала квитанції про оплату авансового внеску у сумі 20 600 грн, який сплачений у неналежному (меншому) розмірі.
Крім того, суд зазначив про те, що частина друга статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" визнана неконституційною, проте станом на 09 квітня 2019 року (дата винесення постанов про відкриття виконавчого провадження) зазначена норма діяла.
Постановою Львівського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області залишено без задоволення, а ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2019 рокузалишено без змін.
Розглядаючи цей спір місцевий суд повно і всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні скарги.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2016 року було скасовано постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року та задоволено заяву ОСОБА_2 про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Крім того, апеляційний суд не повідомив ОСОБА_2 та його представника про розгляд цієї справи, чим позбавив їх надати пояснення у справі, долучити довіреність ОСОБА_2, а також надати інші докази.
Також, посилання апеляційного суду про те, що авансовий внесок сплачений у не повному обсязі є безпідставними, оскільки на день винесення ухвали Галицького районного суду міста Львова норма Закону щодо сплати авансового внеску не існувала.
Державний виконавець Пальона Н. Н. діяла згідно з вимогами Закону України "Про виконавче провадження" та зробила великий обсяг роботи по виконанню законних рішень іноземного суду.
Суди попередніх інстанцій не мали законних підстав для задоволення скарги ОСОБА_1, який навмисно ухиляється від виконання зобов`язань по виплаті боргу з відсотками та не сплатив жодної суми, не з`явився на неодноразові виклики державного виконавця, а також приховує своє нерухоме та рухоме майно.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Назарка А. Р. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 не оскаржувала ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 30 липня 2019 року в апеляційному порядку, що позбавляє її права на оскарження вказаних судових рішень в касаційному порядку.
Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 не було повідомлено про розгляд цієї справи є безпідставними, оскільки апеляційний суд неодноразово направляв повідомлення про виклик до судового засідання.
Разом з тим, додана до заяви ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження копія довіреності на представництво його інтересів ОСОБА_3 не є документом, що посвідчує повноваження представника, проте всупереч вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, державним виконавцем відкрито виконавчі провадження.
Також вказав про те, що постанови Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області про відкриття виконавчих проваджень від 09 квітня 2019 року №№ 58735212, 58734553, а також матеріали виконавчого провадження не містять будь-яких розрахунків остаточної суми відсотків.
Крім того, ОСОБА_1 через адвоката Назарка А. Р. подав заяву про закриття касаційного провадження посилаючись на те, що заявником у касаційній скарзі та уточненні до касаційної скарги не наведено підстав касаційного оскарження судових рішень.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2020 року, з урахування ухвали цього ж суду від 10 грудня 2020 року про виправлення описки, відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Галицького районного суду місто Львова.
19 жовтня 2020 року справа № 461/4568/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року, у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2, подану в його інтересах ОСОБА_3, задоволено. Ухвалу Галицького районного суду міста Львова від 03 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 листопада 2016 року скасовано. Заяву ОСОБА_2 із заявою про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду задоволено.
Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12, яким зобов`язано ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_1, виплатити ОСОБА_2 19 600 євро разом з відсотками, починаючи з 01 вересня 2009 року до 10 жовтня 2011 року, з 23 000 євро, починаючи з 10 жовтня 2011 року до 20 грудня 2011 року, з 21 000 євро, починаючи з 20 грудня 2011 року до 31 травня 2012 року, та з 19 600 євро, починаючи з 31 травня 2012 року в розмірі 5 пунктів від базової процентної ставки.
Визнано та надано дозвіл на примусове виконання на території України рішенняЗемельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 24 березня 2015 року у цивільній справі № 2-18 О 351/12, яким стягнуто із ОСОБА_1, адреса проживання: АДРЕСА_1, на підставі попереднього рішення Земельного суду міста Франкфурта-на-Майні від 25 листопада 2014 року на користь ОСОБА_2 суму 3 621 євро 53 євроценти разом з відсотками в розмірі 5 пунктів від базової процентної ставки з 19 лютого 2015 року, додано 2 214 євро судових витрат.
19 жовтня 2018 року Галицьким районним судом міста Львова видано два виконавчі листа № 61/10613/15-ц для примусового виконання даних рішень іноземного суду.
27 березня 2019 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області заяви, в яких просила прийняти до виконання виконавчі листи, видані Галицьким районним судом міста Львова 19 жовтня 2018 року.
09 квітня 2019 року державним виконавцем Галицького ВДВС міста Львів ГТУЮ у Львівській області Пальоною Н. М. винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень №№ 58735212, 58734553.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що до заяв про примусове виконання рішень іноземних судів представником стягувача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надана довіреність від 29 червня 2016 року, яка складена українською мовою у місті Франкфурт-на-Майні (ФРН). На довіреності наявний підпис особи, яка її видала, а на зворотному боці викладений текст іноземною мовою та проставлений відтиск печатки іноземної держави. Крім того, третя сторінка довіреності містить апостиль. До заяв були додані квитанції про оплату авансового внеску в сумі 20 600,00 грн.
У межах виконавчих проваджень державним виконавцем вчинялись відповідні виконавчі дії та 24 червня 2019 року виконавчі провадження № 58735212 та № 58734553 об`єднані у зведене виконавче провадження № 59406747.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).