У Х В А Л А
20 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/5726/19
Провадження № 12-95гс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Рогач Л. І.
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григорʼєвої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 904/5726/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна") до фізичної особи -підприємця (далі - ФОП) Терентьєвої Олени Юріївни про стягнення заборгованості за договором, за касаційною скаргою Терентьєвої О. Ю. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року,
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2019 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП Терентьєвої О. Ю. про стягнення 2 426 526,05 грн заборгованості за договором фінансового лізингу, з яких 96 462,75 грн заборгованості за лізинговими платежами; 1 816 533,46 грн заборгованості за фактичне використання об`єкта лізингу; 11 344,72 грн - 3 % річних за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами; 110 515,56 грн - 3 % річних за час прострочення грошового зобов`язання за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу; 44 056,41 грн - сума інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами; 336 696,29 грн - сума інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання за фактичне використання об`єкта лізингу; 4 612,21 грн - сума нарахованої пені у розмірі 10 % від простроченої заборгованості; 2 104,65 грн - сума несплачених штрафів за направлення повідомлень-нагадувань; 4 200,00 грн - сума інших витрат за договором про фінансовий лізинг. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про фінансовий лізинг у частині оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14 травня 2020 року в позові відмовлено.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 96 462,75 грн заборгованості за лізинговими платежами; 1 816 533,46 грн заборгованості за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу; 11 344,72 грн - 3 % річних за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами; 110 515,56 грн - 3 % річних за час прострочення грошового зобов`язання за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу; 44 056,41 грн інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання за лізинговими платежами; 336 696,29 грн інфляційних втрат за час прострочення грошового зобов`язання за платежами за фактичне використання об`єкта лізингу; 4 612,21 грн пені у розмірі 10 % від простроченої заборгованості. В іншій частині позову відмовлено.
У вересні 2020 року Терентьєва О. Ю. звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року в цій справі скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14 травня 2020 року. Скаржниця посилалася, зокрема, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних відносинах, а саме статті 653, частини шостої статті 762, частини другої статті 795 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо можливості нарахування плати за фактичне користування об`єктом лізингу після припинення договору; на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані докази, які мають значення для правильного вирішення спору; а також на те, що у справі слід відступити від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 листопада 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Терентьєвої О. Ю. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12 серпня 2020 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 22 грудня 2020 року справу № 904/5726/19 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що у цій справі суди попередніх інстанцій виходили із встановлених обставин справи про те, що укладений між сторонами договір про фінансовий лізинг був розірваний, а також з того, що у пункті 6.18 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою ТОВ "Порше Лізинг Україна" відповідно до пункту 12 контракту лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу.
При цьому за результатами розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли різних правових висновків щодо обґрунтованості позовних вимог, у тому числі щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за фактичне користування об`єктом лізингу після припинення договору лізингу, посилаючись на різні за змістом правові висновки, викладені Касаційним цивільним та Касаційним господарським судами у складі Верховного Суду, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, суд першої інстанції, відмовляючи у позові, посилався на правовий висновок, викладений в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 357/15432/15-ц, у якій суди дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" заборгованості зі сплати лізингових платежів, а також трьох процентів річних, процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та інфляційних втрат, які є похідними від основного зобов`язання, оскільки така заборгованість нарахована після розірвання договору. Суд касаційної інстанції з посиланням на статті 655, 692 ЦК України зазначив, що наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати; тобто у разі розірвання договору лізингу невнесена лізингоодержувачем у складі лізингових платежів покупна вартість об`єкту лізингу не підлягає стягненню з лізингоодержувача у зв`язку з припиненням зустрічного зобов`язання лізингодавця з передання у майбутньому об`єкта лізингу у власність.
Разом з тим у постановах від 3 липня 2018 року у справі № 904/6270/16, від 13 травня 2019 року у справі № 924/569/18, від 17 травня 2019 року у справі № 924/570/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходячи з аналогічних положень пункту 6.18 загальних умов, за аналогічного матеріально-правового регулювання спірних правовідносин погодився з висновками суду про те, що відповідно до пункту 6.18 Умов лізингу сторони погодили, що у випадку розірвання договору за ініціативою ТОВ "Порше Лізинг Україна" відповідно до пункту 12 Умов лізингу лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу. Отже, сторонами договору лізингу погоджено умови щодо розміру плати за користування об`єктом лізингу після розірвання договору, а відповідний обов`язок зі сплати випливає із загальних умов, які визначають право особи, якій не повернуто річ після розірвання договору, вимагати від особи, яка безпідставно користується цією річчю, відшкодування плати за весь час користування цією річчю, що є способом захисту майнових прав власника.
Таким чином, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з метою забезпечення однакового застосування норм права у подібних правовідносинах, які підлягають застосуванню, виникла необхідність передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні, а саме в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 357/15432/15-ц.
Крім того, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що справа № 904/5726/19 містить виключну правову проблему, яка полягає у тому, що суди касаційних інстанцій різних юрисдикцій дійшли різних правових висновків щодо застосування норм права, а саме щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за фактичне користування об`єктом лізингу після припинення договору лізингу.