П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/351/20
Провадження № 11-399заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року (суддя Мартинюк Н. М.) у справі № 9901/351/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним рішення в частині й зобов`язання вчинити дії та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просив:
- визнати протиправною відмову ВРП, викладену в пункті 3 резолютивної частини її ухвали від 30 вересня 2020 року, яка полягає у незаконному ухиленні від початку дисциплінарного провадження стосовно судді Ленінського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 за скаргою позивача від 21 серпня 2020 року, поданою ним відповідно до Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) та Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII);
- зобов`язати ВРП вчинити дії щодо проведення дисциплінарного провадження стосовно судді Ленінського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 за скаргою у встановлений законом строк.
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 13 серпня 2020 року суддя Ленінського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 постановив рішення у справі № 553/2810/19. Вважаючи, що при розгляді справи та постановленні вказаного рішення суддя ОСОБА_2 припустився численних порушень чинного законодавства України про судоустрій, які за приписами статті 106 Закону № 1402-VIII є підставою для притягнення судді до відповідальності, ОСОБА_1 21 серпня 2020 року звернувся до ВРП зі скаргою на дії вказаного судді. Проте ухвалою ВРП в особі її Першої Дисциплінарної палати від 30 вересня 2020 року № 2763/1дп/15-20 (пунктом 3 її резолютивної частини) відмовлено у відкритті дисциплінарної справи у зв`язку з тим, що скарга позивача зводиться до незгоди із судовим рішенням.
3. На думку позивача, бездіяльність ВРП, яка полягає у винесенні вказаної відмови вчиняти передбачені Конституцією України та Законом № 1798-VIII дії, порушує його право на оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб, прописане у статті 55 Конституції України та статті 106 Закону № 1402-VIII.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
4. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06 листопада 2020 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
5. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що висновки суду не відповідають обставинам справи і, крім того, суд порушив норми процесуального права.
6. На думку скаржника, суд першої інстанції порушив положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), оскільки фактично відмовив позивачу в доступі до суду.
7. Крім того, суд першої інстанції припустився порушення статті 19 КАС України, відповідно до якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
8. Скаржник також зазначив, що стаття 55 Конституції Україні зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.
9. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 06 листопада 2020 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позиція інших учасників справи
10. 06 січня 2021 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив ВРП на апеляційну скаргу ОСОБА_1, у якому відповідач зазначив, що не погоджується з вимогами апеляційної скарги та вважає їх необґрунтованими.
11. ВРП указала, що ухвала її Першої Дисциплінарної палативід 30 вересня 2020 року № 2763/1дп/15-20 оскарженню не підлягає, оскільки не створює для позивача жодних юридичних прав та/чи обов`язків. При цьому правом на оскарження рішень/дій ВРП, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.
12. У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Рух апеляційної скарги
13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 листопада 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 КАС України з огляду на те, що в цій справі предметом апеляційного перегляду є ухвала про відмову у відкритті провадження, а також ураховуючи, що характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін.
Обставини, установлені матеріалами справи
14. 21 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ВРП зі скаргою щодо неналежної поведінки судді Ленінського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 під час розгляду справи № 553/2810/19.
15. За результатами попередньої перевірки скарги доповідачем -членом Першої Дисциплінарної палатиВРП ОСОБА_3 складено висновок про відсутність підстав для відкриття дисциплінарної справи.
16. Ухвалою від 30 вересня 2020 року № 2763/1дп/15-20 Перша Дисциплінарна палатаВРП, зокрема, відмовила у відкритті дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 стосовно судді Ленінського районного суду міста Полтави ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що доводи скарги зводяться до незгоди із судовим рішенням.
17. Вважаючи вказане рішення ВРП протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
18. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
19. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
20. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A, № 93).
21. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
22. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
23. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
24. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
25. За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.