Постанова
Іменем України
13 січня 2021 року
м. Київ
справа № 643/16403/16-ц
провадження № 61-14386св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ,
представник відповідачів - ОСОБА_4,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: акціонерне товариство "Мегабанк", Харківська міська рада,
представник акціонерного товариства "Мегабанк" - Черкасов Ігор Русланович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_3 і ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 січня 2019 року у складі судді Майстренко О. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 03 червня 2019 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Котелевець А. В., Піддубного Р. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: акціонерне товариство "Мегабанк" (далі - АТ "Мегабанк"), Харківська міська рада, про усунення перешкод у користуванні майном і виселення.
Позовна заява мотивована тим, що 23 червня 2016 року між ним і АТ "Мегабанк", який діяв від імені ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на підставі довіреності від 27 вересня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О. і зареєстрованої у реєстрі за № 3489, було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю. і зареєстрований у реєстрі за № 473, за умовами якого він придбав квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 2 цього договору зазначена квартира належала ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на праві приватної власності.
Відповідно до довідки, виданої комунальним підприємством "Жилкомсервіс", у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 і ОСОБА_3, однак після відчуження квартири останні з реєстраційного обліку місця проживання не знялися.
Вказував, що проживання вказаних осіб, які не є членами його сім`ї і дозволу на проживання яких він не давав, обмежує його право власника майна на володіння, користування і розпорядження його власністю.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням і виселити їх з цієї квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Визнано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_2 і ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 391,78 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не мають права користування спірним житловим приміщенням і на вимогу власника цього житла повинні звільнити його. Оскільки відповідачі перешкоджають позивачу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому на праві власності житлом, тому їх необхідно визнати такими, що втратили право користування цим житлом, та виселити із цього житлового приміщення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 03 червня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 січня 2019 року змінено, скасовано його в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
У задоволені позову у цій частині відмовлено.
Рішення суду в частині визначення розміру і способу стягнення судового збору змінено.
Стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, у розмірі 275,60 грн з кожного.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 826,80 грн судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачі проживають і зареєстровані у спірному житловому приміщенні, чим порушують права ОСОБА_1, як єдиного власника цього майна, на володіння, користування і розпорядження своїм майном, а тому суд першої інстанції з урахуванням встановлених у справі обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для виселення відповідачів зі спірної квартири. Разом з тим, відсутні підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування майном, оскільки згідно з статтями 71, 72 ЖК Української РСР особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням лише за наявності двох умов: не проживання особи у житловому приміщенні більше шести місяців і відсутність поважних причин такого непроживання.
Разом з тим, доказів непроживання відповідачів у спірній квартирі позивачем не надано.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати в частині виселення відповідачів.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати в частині виселення відповідачів.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді касаційного цивільного суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, витребувано цивільну справу, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу і зупинено виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 січня 2019 року і постанови Харківського апеляційного суду від 03 червня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2019 року № 1689/0/226-20 і протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 вересня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційні скарги представника ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - ОСОБА_4, які є аналогічними за замістом, мотивовані тим, що, ухвалюючи оскаржувані судові рішення про виселення відповідачів зі спірної квартири, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що положеннями цивільного законодавства не передбачено підстав для виселення із житлового приміщення осіб, які на законних підставах вселилися до нього та продовжують користуватися цим житловим приміщенням. Крім того, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якою виключена можливість виселення осіб без надання іншого житлового приміщення. Іншого житла відповідачі у справі не мають. Також ухвалення рішення у цій справі є передчасним, оскільки відповідачами у судовому порядку оскаржується правочин, на підставі якого позивач набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 (справа №643/1674/17).
Доводи осіб, яка подали відзиви на касаційні скарги
ОСОБА_1 і представник АТ "Мегабанк" - Черкасов І. Р. подали відзиви на касаційні скарги, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 червня 2016 року між ОСОБА_1 і АТ "Мегабанк", який діяв від імені ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на підставі довіреності від 27 вересня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавінда Н. О. і зареєстрованої у реєстрі за № 3489, було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Куксіним С. Ю. і зареєстрованого у реєстрі за № 473, за умовами якого ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 2 цього договору вказана квартира належала ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданого 14 травня 2001 року відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради згідно з розпорядженням від 14 травня 2001 року № 3233, реєстраційний № 5А-01-225205.
Відповідно до довідки, виданої комунальним підприємством "Жилкомсервіс", у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 і ОСОБА_3
10 листопада 2016 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вимогу про добровільне звільнення житлового приміщення, однак останні з реєстраційного обліку місця проживання не знялися.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційних скарг представника ОСОБА_3 і ОСОБА_2 - ОСОБА_4 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги представника ОСОБА_3 і ОСОБА_2 - ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У справі, що переглядається, новий власник, який придбав житло, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередні власники, які втратили право власності на житло, відмовляються виселятися з нього.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися "згідно із законом", воно повинне мати "легітимну мету" та бути "необхідним у демократичному суспільстві". Якраз "необхідність у демократичному суспільстві" і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути "відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути "нагальна суспільна потреба", а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.