ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Гриців М. І., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Сімоненко В. М.,
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 9901/160/19 (провадження № 11-237заі20)
за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС, Комісія), про визнання протиправним і скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 28 лютого 2019 року № 625/0/15-19 про його звільнення з посади судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 , зокрема зауважив, що рішення ВККС було прийнято на порушення вимог підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, не відповідало вимогам пункту 20 розділу XІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон 1402-VIII), оскільки позивач як особа, яка призначена на посаду судді після 30 вересня 2016 року, не підпадає під категорію осіб, яких можна звільнити внаслідок непроходження кваліфікаційного оцінювання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 13 липня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Судове рішення мотивовано тим, що: доводам позивача та обставинам, пов`язаним з визнанням протиправним рішення ВККС від 20 липня 2018 року № 1256/ко-18, на підставі якого відповідач прийняв оскаржуване рішення про звільнення позивача з посади, надано відповідну оцінку в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 9901/735/18, яка набрала законної сили. Зокрема, вказаним судовим рішенням установлено, що підстав для скасування рішення Комісії від 20 липня 2018 року № 1256/ко-18 немає, а тому при розгляді цієї справи зазначені обставини доведенню не підлягають, що спростовує доводи позивача щодо протиправності рішення ВККС; законодавчо ВРП не обмежена в прийнятті рішення про звільнення судді з посади (за умови виявлення за результатами відповідного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмови судді від такого оцінювання) у разі звернення судді до суду з позовом про визнання незаконним рішення ВККС, яким визнано суддю таким, що не відповідає займаній посаді, та внесено подання до ВРП про звільнення такого судді з посади; оскаржуване рішення ВРП ухвалено її повноважним складом відповідно до вимог чинного законодавства, а саме рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення судді з посади та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Не погодившись із постановленим судовим рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначив, що вважає це рішення незаконним, таким, що порушує його права та підлягає скасуванню з підстав: неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильного застосування норм матеріального права.
На переконання ОСОБА_1 , суд першої інстанції невірно застосував матеріальний закон, який у цьому випадку не підлягає застосуванню, оскільки позивача звільнено з посади судді не з підстав, передбачених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, тому він не може бути обмежений у своєму праві на оскарження незаконного звільнення з підстав, зазначених лише частиною другою статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).
За наслідками розгляду цієї апеляційної скарги Велика Палата Верховного Суду 17 грудня 2020 року ухвалила постанову, якою залишила оскаржене рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду без змін.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Оцінюючи рішення ВРП від 28 лютого 2019 року № 625/0/15-19 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
Так, підставою для звільнення позивача з посади судді було рішення ВККС від 20 липня 2018 року № 1256/ко-18, яким: визнано суддю Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 таким, що не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 2 березня 2018 року № 33/зп-18; відмовлено судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18; визнано суддю Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести подання до ВРП про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вважає правильним висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що оскільки позивач не набрав мінімально допустимого бала за виконання практичного завдання, він вважається таким, що не підтвердив своєї професійної компетентності на етапі іспиту загалом, а тому не може бути допущений до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.
Велика Палата Верховного Суду не встановила порушень ВККС процедури прийняття рішення від 20 липня 2018 року № 1256/ко-18, а також не встановила порушень прав судді чи інших ознак протиправності вказаного рішення Комісії з огляду на вимоги частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII.
На підставі подання ВККС та відповідно до підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, статей 30, 56, 57, пункту 12 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII ВРП прийняла Рішення про звільнення позивача з посади судді.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ВРП, приймаючи спірне Рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципів пропорційності та законності.
Підстави та мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Конституція України має найвищу юридичну силу. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі, в порядку та у спосіб, встановлені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На нашу думку, обставини цієї справи вимагали надати оцінку не тільки дотримання відповідачем формальної процедури звільнення позивача з посади судді, але й фактичним підставам, які слугували приводом для внесення ВККС відповідного подання.
Щодо останнього зазначимо, що позивача звільнили з посади судді за те, що він не пройшов кваліфікаційного оцінювання (одного із його етапів - «Іспит»), позаяк не набрав необхідної мінімальної кількості балів за виконання практичного завдання.
Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що правовий статус судді як носія судової влади передбачає певні гарантії його професійної діяльності. В контексті обставин цієї справи зауважимо, що однією з них є особливий порядок звільнення з посади судді.
Перелік підстав для звільнення з посади судді встановлено у частині шостій статті 126 Конституції України і цей перелік є вичерпним.
Визначеність на рівні Основного Закону України чіткого переліку підстав для звільнення з посади судді, а також підстав припинення його повноважень (частина сьома статті 126 Конституції України) є водночас запорукою того, що, зокрема, судді будуть обізнані з цими юридичними підставами, з якими законодавець пов`язує неможливість подальшого перебування особи на посаді судді, та гарантією сталості правового регулювання і прогнозованості (на тривалий період часу) наслідків, які кожна зацікавлена в цій сфері особа, особливо та, яка перебуває на посаді судді, може заздалегідь передбачити.
Суддя обіймає посаду судді безстроково і передбачуваність законодавства у сфері судоустрою є важливим аспектом функціонування судової влади загалом. Якщо у цьому зв`язку зважити також на завдання суду і статус судді, то визначеність і стабільність правового регулювання у цій сфері суспільних відносин набирає особливої ваги.
Вочевидь, що з плином часу і розвитком суспільних відносин існуючий в Конституції України перелік підстав для звільнення судді може змінюватися (у встановленому порядку). Цей процес закономірний, однак важливо підкреслити, що в такій площині зміни стосовно підстав для звільнення судді не можуть мати «разового» застосування. Не менш важливим є те, що в аспекті існуючого правового регулювання звільнення судді з посади в будь-якому випадку є наслідком настання обставин, які об`єктивно унеможливлюють подальше перебування на цій посаді і завданням ВРП є з`ясувати ці обставини та надати їм правову оцінку.
У цій справі позивача звільнено з посади судді на підставі розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (підпункту 4 пункту 161) - виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності.
Насамперед зауважимо, що ця структурна частина нормативно-правового акта за своїм призначенням, а навіть відповідним найменуванням («перехідні положення») повинна містити норми, спрямовані на регулювання проміжних (тимчасових) відносин, які існуватимуть якийсь час допоки не будуть вичерпані у зв`язку з запровадженням нового чи внесенням змін до існуючого нормативно-правового регулювання певної сфери суспільних відносин.
Перехідні положення регламентують правовідносини, які виникли до набрання чинності законом, питання вирішення справ, які знаходяться у провадженні, питання можливості зворотньої дії закону. Можуть визначати порядок чи умови дії інших законів чи певних їх приписів, врегульовувати правовідносини, які виникають у зв`язку з набранням чинності новим законом.
Тобто за суттю норми «перехідних положень» закону (у тому числі і Конституції України як фундаментального установчого акта держави) повинні сприяти реалізації введених ним змін, однак не підміняти їх. Маємо на увазі те, що в перехідних положеннях за їхнім призначенням не може бути норм, які б доповнювали основний текст як ординарного (звичайного) закону, так і Конституції України як базового документа, який визначає орієнтири подальшого розвитку держави і суспільства, розширюючи/доповнюючи в такий спосіб його (основний) зміст на певний проміжок часу. В аспекті цієї справи і наведених вище міркувань наголосимо, що особливо гостро це стосується формування і функціонування професійного суддівського корпусу як складової державної влади в Україні.
В абзаці другому пункту Висновку у справі № 1-16/2008 від 15 січня 2008 року за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 85, 118, 119, 133, 136, 140, 141, 142, 143 Конституції України) Конституційний Суд України зазначив, що Перехідні положення Конституції України спрямовані на її запровадження в життя. Значна частина перехідних положень згодом вичерпує свою дію і має лише історичне значення.
В окремій думці стосовно Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України суддя Конституційного Суду України Литвинов О. М. наголосив на тому, що пропоновані у законопроекті положення підпункту 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Основного Закону України містять суттєві алогізми. Так, ними передбачено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» створюються правові наслідки до набрання ним чинності, тобто складається парадоксальна ситуація, за якої ще нечинний конституційний закон вже врегульовує правовідносини у минулому.
Стосовно пропонованих законопроектом положень підпункті 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України щодо оцінювання суддів, яке відображає існуюче законодавче регулювання, суддя звернув увагу на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 наголошував, що в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Проте в Конституції України