Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 748/509/19
провадження № 51-5680км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,
прокурора Титаренка Ю. О.,
представника потерпілого Якуби Г. О.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Кушнеренка Є. Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Кушнеренка Євгена Юрійовича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Чернігівського апеляційного суду від 02 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270270001538 від 29 грудня 2016 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Карши Республіки Узбекистан, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 грудня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, і виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України через недоведеність того, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Чернігівським апеляційним судом 02 жовтня 2020 року частково задоволено апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого Якуби Г. О., скасовано вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 грудня 2019 року й ухвалено свій, яким визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено обвинуваченого від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Також апеляційним судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 44 627,01 грн та 70 000 грн відповідно у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, а на користь комунального лікувально-профілактичного закладу "Чернігівська обласна лікарня" - 18 160,98 грн витрат на лікування потерпілого. Крім того, апеляційним судом вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з цим вироком, 09 грудня 2016 року близько 18:10 ОСОБА_1, керуючи автомобілем Ford Fusion, д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись автодорогою Чернігів - Пакуль - КПП Славутич зі сторони м. Чернігова в напрямку м. Славутича, біля домогосподарства № 16 поблизу перехрестя вул. Чернігівська - вул. Урожайна в с. Пакуль Чернігівського району Чернігівської області порушив вимоги пп. "б" п. 2.3., п.п. 12.2., 12.3., 12.4. Правил дорожнього руху(далі - ПДР), перевищив встановлену швидкість руху в населеному пункті, в умовах недостатньої видимості не встежив за дорожньою обстановкою, при виявленні перешкоди не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, котрий рухався в попутному напрямку в межах зазначеного перехрестя, у результаті чого останній отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості у виді закритого перелому правої стегнової кістки, закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, ран та гематом.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник Кушнеренко Є. Ю., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Як зазначає захисник, апеляційний суд необґрунтовано скасував виправдувальний вирок суду першої інстанціїта ухвалив свій, який обґрунтував суперечливими доказами та не зазначив, чому взяв до уваги одні докази і відкинув інші. Зокрема, апеляційний суд поклав в основу вироку суперечливі показання потерпілого, який в момент дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) перебував у стані алкогольного сп`яніння, показання слідчого, який не був очевидцем ДТП, безпідставно визнав неспроможними показання обвинуваченого та трьох свідків, які знаходились в його автомобілі, пославшись на висновок експерта, який побудований на невірних вихідних даних, а саме на даних з протоколу слідчого експерименту, проведеного в умовах, які не відповідали обстановці на момент скоєння ДТП. При цьому апеляційний суд не взяв до уваги інші висновки експертів, не повністю дослідив матеріали кримінального провадження, не допитав свідків, не дослідив обставин проведення слідчого експерименту, тобто всупереч статтям 22, 23 КПК України не дотримав засад змагальності і безпосередності дослідження доказів, надавши іншу оцінку доказам ні ж та, яку дав суд першої інстанції, та не вмотивував своїх висновків відповідно до вимог ст. 94 КПК України. Також апеляційний суд не обґрунтував факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 12.4. ПДР. За таких обставин, на думку захисника, вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 420 КПК України.
У запереченні на касаційну скаргу представник потерпілого Якуба Г. О. зазначає про її необґрунтованість та просить залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни. Стверджує, що висновки апеляційного суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є обґрунтованими і вмотивованими, вони підтверджені сукупністю досліджених доказів, яким суд апеляційної інстанції надав правильну оцінку.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 і захисник Кушнеренко Є. Ю. у судовому засіданні підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Представник потерпілого Якуба Г. О. вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без зміни.
Прокурор Титаренко Ю. О. просив касаційну скаргу захисникачастково задовольнити, виключивши з вироку посилання на порушення ОСОБА_1 вимог п. 12.4. ПДР.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Отже, вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України, а його зміст має відповідати вимогам ст. 374 цього Кодексу.