ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2021 року
м. Київ
справа № 360/1148/19
адміністративне провадження № К/9901/1595/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №360/1148/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії, Кремінського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії
про визнання протиправними і скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Кисельової Є.О.)
і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Ястребової Л.В., суддів Арабей Т.Г., Казначеєва Е.Г.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - "ГУ МВС України в Луганській області"), Кремінського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - "Кремінський РВ ГУ МВС України в Луганській області"), в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ ГУ МВС України в Луганській області по особовому складу від 20 лютого 2019 року №2о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;
- визнати протиправним і скасувати наказ ГУ МВС України в Луганській області по особовому складу від 17 травня 2019 року №5о/с "В часткову зміну пунктів наказу ГУ МВС України у Луганській області від 20 лютого 2019 року №2о/с";
- поновити майора міліції ОСОБА_1 (М-116931), старшого уповноваженого сектору карного розшуку Кремінського РВ ГУМВС України в Луганській області, з 20 лютого 2019 року;
- зобов`язати ГУ МВС України в Луганській області видати наказ в порядку, передбаченому пунктом 9 Розділу XI "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про Національну поліцію", про переведення до органів Національної поліції ОСОБА_1 за його згодою на посади, що заміщуються поліцейськими у будь-якому органі (закладі, установі) поліції;
- стягнути з ГУ МВС України в Луганській області на користь позивача моральну шкоду з розрахунку однієї мінімальної заробітної плати на місяць у розмірі: 4173 грн за місяць перебування у вимушеному прогулі в загальному розмірі: 187785,00 грн;
- стягнути з Кремінського РВ ГУ МВС України в Луганській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час перебування у вимушеному прогулі в розмірі: 8346,00 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує на те, що його звільнення і оскаржувані у цій справі накази є протиправними й такими, що грубо порушують трудові права позивача, який вже неодноразово звертався до суду для їх захисту, проте укотре був звільнений з тих же підстав, які судами визнані незаконними. Зауважує, що повідомляв ГУ МВС України в Луганській області про своє бажання проходити службу в поліції, проте йому не було запропоновано жодної посади поліцейського. Водночас вказує, що тримісячний строк, протягом якого міг бути прийнятий на службу в поліцію згідно пункту 9 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", пропустив з поважних і незалежних від нього причин. Крім того, зазначає, що оскаржуваний наказ від 20 лютого 2019 року №2о/с прийнятий під час тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Так, суди виходили з того, що тримісячний строк для подання заяви щодо проходження служби в поліції, встановлений пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", завершився 6 листопада 2015 року. Водночас ОСОБА_1 звернувся до відповідача з рапортом щодо переведення на службу в поліцію 21 листопада 2018 року, до того ж був попереджений про наступне звільнення за два місяці, проти чого не заперечував.
Щодо посилань позивача на протиправність оскаржуваного наказу від 20 лютого 2019 №2 о/с в частині звільнення під час тимчасової непрацездатності, то суди врахували, що ОСОБА_1 надав листок тимчасової непрацездатності відповідачеві лише із зверненням від 13 травня 2019 року, згідно з яким період його тимчасової непрацездатності тривав з 20 до 26 лютого 2019 року. У зв`язку з цим ГУ МВС України в Луганській області прийняло наказ від 17 травня 2019 року №5 о/с, яким дату звільнення позивача було змінено з 20 лютого 2019 року на 27 лютого 2019 року, тобто на наступний день після завершення непрацездатності позивача.
Відтак суди дійшли висновку про законність звільнення ОСОБА_1, тому у задоволенні позову відмовили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги і відзиву
У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд у зв`язку тим, що суди допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
У скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що суди всупереч вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") не з`ясували питання щодо: (1) законності звільнення позивача з огляду на те, що він є учасником бойових дій і має відповідні пільги, передбачені статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а саме, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників, а також у разі ліквідації установи; (2) дотримання відповідачем гарантій, передбачених статтею 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України"), в частині того, чи була можливість перевести ОСОБА_1 на іншу посаду, чи були у відповідача вакантні посади, які міг би зайняти позивач і чи пропонувалися позивачеві вакантні посади; (3) дотримання ГУ МВС України в Луганській області передбаченого статтею 49-2 КЗпП України двомісячного строку попередження про можливе звільнення у зв`язку зі скороченням штатів; (4) атестації позивача, яка за правилами пункту 48 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - "Положення №114"), за деяких умов є обов`язковою при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ.
Відповідачі відзивів на касаційну скаргу не подали.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 17 лютого 2003 року, зокрема, на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Кремінського РВ ГУ МВС України в Луганській області.
Також суди встановили, що позивач вже неодноразово звертався до суду із позовами щодо незаконності його звільнення з указаної посади: справи №№812/641/15, 812/1965/17, 1240/2047/18.
Зі змісту постанови Луганського окружного адміністративного суду від 9 березня 2017 року у справі №812/641/15, яка набрала законної сили 11 квітня 2017 року, вбачається, що наказом ГУ МВС України в Луганські області від 6 червня 2015 року №1458 позивача звільнено з органів внутрішніх справ України за пунктом 64 "є" (за порушення дисципліни) Положення №114. Проте суд визнав указаний наказ протиправним і скасував його, як і наказ від 8 червня 2015 року №187 о/с, яким реалізовано наказ від 6 червня 2015 року, і поновив позивача на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Кремінського РВ ГУ МВС України в Луганській області з 8 червня 2015 року (дата, з якої його було звільнено), а також стягнув кошти за час вимушеного прогулу з 9 червня 2015 року до 9 червня 2016 року. Це судове рішення мотивоване відсутністю системного порушення ОСОБА_1 службової дисципліни.
У справі №812/1965/17 суди встановили (рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року, залишене без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2018 року, які у касаційному порядку не переглядалися), що після набрання законної сили постановою Луганського окружного адміністративного суду від 9 березня 2017 року у справі №812/641/15 ОСОБА_1 був поновлений на вказаній посаді наказом від 4 травня 2017 року з 8 червня 2015 року, однак у зв`язку з довготривалою хворобою на туберкульоз питання щодо його праці остаточно вирішено не було. Натомість 6 листопада 2017 року було прийнято наказ №12 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів за пунктом 64 "г" Положення №114 з 8 червня 2016 року. Наказом від 16 лютого 2018 року № 3 о/с було внесено зміни у вказаний наказ в частині дати звільнення, якою вказано 9 червня 2016 року.
Однак, у справі №812/1965/17 суди скасували наказ від 6 листопада 2017 року 12 о/с про звільнення позивача і поновили ОСОБА_1 на посаді з 9 червня 2016 року. Також суди стягнули на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 10 червня 2016 року до 15 березня 2018 року, у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди відмовили. Судові рішення у цій справі мотивовані тим, що позивач у період з 21 березня 2016 року до 16 січня 2018 року (тобто і на момент поновлення, і на момент повторного звільнення) був у стані безперервної тимчасової непрацездатності у зв`язку із захворюванням на туберкульоз. Так, суди дійшли висновку, що пріоритетним у правозастосуванні до спірних правовідносин є саме Закон України "Про протидію захворювання на туберкульоз" (передбачає збереження місця роботи хворого на весь період лікування), а не Закон України "Про Національну поліцію" (пункти 10 та 11 розділу ХІ цього Закону, згідно яких перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення).
У справі №1240/2047/18 (рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року, залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року, які у касаційному порядку не переглядалися) встановлено, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 березня 2018 року у справі №812/1965/17 позивача поновлено на посаді наказом ГУ МВС України в Луганській області від 29 березня 2018 року №5 о/с. Водночас наказом вказаного Управління від 4 червня 2018 року №11 о/с ОСОБА_1 повторно звільнено з 4 червня 2018 року. Проте і цей наказ суди скасували і поновили позивача на посаді з 5 червня 2018 року, стягнули грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 5 червня 2018 року до 20 листопада 2018 року. Разом з тим, у справі №1240/2047/18 суд першої інстанції встановив, що позивач звертався до ГУ МВС України в Луганській області та Головного управління Національної поліції в Луганській області із рапортами від 16 березня 2018 року, в яких повідомляв про своє бажання проходити службу в органах поліції та просив вирішити питання про можливість його прийняття на службу в органи Національної поліції.
На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року у справі №1240/2047/18 наказом ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Луганській області від 14 грудня 2018 року №22 о/с відмінено пункт наказу ГУ МВС України в Луганській області від 4 червня 2018 року №11 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення №114 і поновлено позивача на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Кремінського РВ ГУ МВС України в Луганській області з 5 червня 2018 року.
Листами від 14 грудня 2018 року №6/2-504ЛК та від 17 грудня 2018 року №6/2-506 ЛК позивача повідомлено про поновлення на посаді і попереджено про майбутнє можливе звільнення через скорочення штатів. Вказані листи вручені особисто позивачу 18 грудня 2018 року.
Згідно рапорту підполковника поліції Шеховцова О.В., члена ліквідаційної комісії ГУ МВС України а Луганській області, 7 лютого 2019 року під час розгляду заяви ОСОБА_1 від 7 лютого 2019 року про надання направлення для проходження військово-лікарської комісії позивача вкотре було попереджено про можливе звільнення через скорочення штатів.
Згідно рапорту старшого інспектора ВК УКЗ Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - "ГУНП в Луганській області"), капітана поліції Скнаріної А.В., 14 лютого 2019 року під час звернення ОСОБА_1 до ліквідаційної комісії ГУ МВС України а Луганській області, поновленого в органах внутрішніх справ за рішенням суду, з проханням отримати відповідь на заяву від 7 лютого 2019 року про надання направлення на проходження військово-лікарської комісії і вирішення питання щодо видачі вказаного направлення, позивача було вкотре попереджено про можливе звільнення через скорочення штатів.
Відповідно до акту №646/111/19-2019, складеного комісією у складі: підполковника поліції Шеховцова О.В., члена ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Луганській області - заступника УКЗ ГУНП в Луганській області; майора поліції Ярошенко О.М., старшого інспектора з особливих доручень відділу комплектування УКЗ ГУНП в Луганській області; капітана поліції Скнаріної А.В., старшого інспектора відділу комплектування УКЗ ГУНП в Луганській області, 14 лютого 2019 року у приміщенні ГУНП в Луганській області ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитися зі змістом постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", наказів Міністерства внутрішніх справ України від 6 листопада 2015 року №1388 "Про організаційно-штатні питання", ГУ МВС України в Луганській області від 10 грудня 2015 року №2803, якими повністю скасовано штати органів, підрозділів, установ та підприємств Міністерства внутрішніх справ України і скорочено займану посаду позивача.
ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення з указаними документами, постановою про скасування штатів ГУ МВС України в Луганській області та про отримання попередження про можливе звільнення зі служби через скорочення штатів відмовився, у зв`язку з чим складено акт від 14 лютого 2019 року №646/111/19-2019.
Наказом ГУ МВС України в Луганській області від 20 лютого 2019 року №2 о/с майора міліції ОСОБА_1, старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Кремінського РВ ГУ МВС України в Луганській області, відповідно до Положення №114 звільнено у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) з 20 лютого 2019 року. Листом ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Луганській області від 20 лютого 2019 року №6/2 - 52 ЛК ОСОБА_1 був попереджений, що відповідно до наказу № 2 о/с його було звільнено з органів внутрішніх справ України і запропоновано з`явитися до ГУ МВС України в Луганській області для отримання дублікату трудової книжки, який 20 лютого 2019 року надіслано позивачеві разом із повідомленням про звільнення із займаної посади.
Крім того, у цій справі суди встановили, що ОСОБА_1 подав до ГУ МВС України в Луганській області рапорт від 21 листопада 2018 року про висловлення бажання проходити службу у Національній поліції України.
Листом ГУ МВС України в Луганській області від 17 грудня 2018 року №6/2-506 ЛК, ОСОБА_1 повідомлено про порядок відбору на службу у Національній поліції України.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Основного Закону України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За статтею 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, у тому числі, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Закон України "Про міліцію" втратив чинність згідно із Законом України від 2 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію", який з урахуванням положень пункту 1 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону і дати його опублікування (6 серпня 2015 року) набрав чинності 7 листопада 2015 року, крім пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону, які набрали чинності 7 серпня 2015 року.