ПОСТАНОВА
Іменем України
22 січня 2021 року
Київ
справа №400/4023/19
адміністративне провадження №К/9901/14498/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (суддя: Гордієнко Т.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року (судді: Коваль М.П., Домусічі С.Д., Кравець О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанов,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Центрального відділу Державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївський області (далі відповідач) про визнання неправомірними дій головного державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Власенка В.В. щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 105982,67 від 25 січня 2019 року в межах виконавчого провадження № 56204515 та скасування постанов відповідача про стягнення виконавчого збору від 25 січня 2019 року № 56204515 у розмірі 105982,67 грн. та про відкриття виконавчого провадження від 13 березня 2019 року № 58604477.
В обґрунтування позову вказував на те, що відповідач не здійснював фактичного виконання судового рішення. Стягнення виконавчого збору без реального стягнення суми боргу з боржника призведе до подвійного стягнення суми виконавчого збору або стягнення без реального виконання рішення суду. Зазначив, що стягнення виконавчого збору залежить від розміру фактично стягнутого, повернутого або переданого майна при примусовому виконанні виконавчого документа. Вимога частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404 може бути застосована у випадку хоча б часткового стягнення заборгованості, а не в будь-якому випадку повернення виконавчого документа стягувачу.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у задоволенні позову відмолено.
Рішення судів попередніх інстанції мотивовані тим, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
Позивач у касаційній скарзі вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі.
Скаржник наполягає на тому, що стягнення виконавчого збору залежить від розміру фактично стягнутого, повернутого або переданого майна при примусовому виконанні виконавчого документа. Вимога частини 3 статті 40 Закону може бути застосована у випадку хоча б часткового стягнення заборгованості фактично, а не в будь-якому випадку повернення виконавчого документа стягувачу.
Оскільки стягувач у виконавчому провадженні звернувся до відповідача із заявою про повернення виконавчого документа, та в межах виконавчого провадження № 56204515 не відбулося фактичного стягнення боргу чи передачі майна боржника стягувачу, тому, на переконання скаржника, у державного виконавця не було підстав для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору та як наслідок відкриття виконавчого провадження на підставі вказаної постанови.
Позиція інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на правомірність прийняття рішень судами попередніх інстанцій та відсутності підстав для їх скасування.
Рух касаційної скарги
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (судді-доповідача) Загороднюка А.Г., (суддів) Єресько Л.О., Соколова В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
07 квітня 2018 року головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Власенко В.В. прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа № 490/5157/15-ц, виданого 26 листопада 2015 року Центральним районним судом міста Миколаєва про стягнення з позивача на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" борг в сумі 1 059 826,75грн.
25 січня 2019 року державний виконавець прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки надійшла заява стягувача від 09 січня 2019 року про повернення виконавчого документа без виконання.
25 січня 2019 року державним виконавцем прийнята постанова про стягнення виконавчого збору з позивача в сумі 105 982,67грн. Постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення. Строк пред`явлення до виконання три місяці.
13 березня 2019 року державним виконавцем прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 58604477 про примусове виконання постанови № 56204515 від 25 січня 2019 року про стягнення з позивача на користь Центрального ВДВС заборгованість в сумі 105 982,67 грн.
Не погоджуючись з діями та рішеннями відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статей 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII).
Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Згідно з статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Згідно з частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також частиною дев`ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п`ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Спір у цій справі виник при винесенні державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).