ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2021 року
м. Київ
справа № 810/3315/15
адміністративне провадження № К/9901/26175/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гараж Мобайл Груп" на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Панової Г.В. від 25 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Безименної Н.В., суддів Аліменка В.О., Кучми А.Ю. від 11 жовтня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гараж Мобайл Груп" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Гараж Мобайл Груп" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09 лютого 2015 року №0000532201, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 3455734 грн., з яких за основним платежем 2303822 грн. та 1151912 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Предметом перевірки судів у цій справі було рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати ПДВ за наслідками господарської діяльності Товариства з ТОВ "КВП Груп" у серпні 2014 року та з ТОВ "КВП Спецбуд" у вересні 2014 року.
Оскаржуючи рішення Інспекції про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеними контрагентами, Товариство послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки від 14 січня 2015 року №12/10-13-22-05/35040775, на підставі якого прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, у задоволенні позову Товариства відмолено повністю.
Постановляючи рішення, суди, надавши правову оцінку встановленим обставинам справи, визнали обґрунтованими доводи контролюючого органу, що операції між позивачем та його контрагентами ТОВ "КВП Груп" у серпні 2014 року та з ТОВ "КВП Спецбуд" у вересні 2014 року щодо виконання останніми робіт (надання послуг) не мали реального характеру й не можуть слугувати підставою для формування Товариством податкового кредиту з ПДВ за наслідками таких відносин у відповідності до статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
По суті вважає, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже операції між позивачем та ТОВ "КВП Груп" і ТОВ "КВП Спецбуд" щодо надання останніми клінінгових послуг та виконання навантажувально-розвантажувальних робіт фактично проведені та документально оформлені; Товариством дотримано передбачені законодавством умови для формування податкового кредиту з ПДВ, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для збільшення відповідних зобов`язань за наслідками таких відносин.
Письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "КВП Груп" у серпні 2014 року та з ТОВ "КВП Спецбуд" у вересні 2014 року та контрагентами покупцями за період з 01 серпня по 30 вересня 2014 року, за наслідками якої складено акт від 14 січня 2015 року №12/10-13-22-05/35040775, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету, на 2303822,00 грн., у тому числі за серпень 2014 року на 1799989,00 грн., за вересень 2014 року на 503833,00 грн.
У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про формування Товариством податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ "КВП Груп" та ТОВ "КВП Спецбуд" без достатніх правових підстав з огляду на нереальність таких. На обґрунтування цього контролюючий орган посилався як на податкову інформацію щодо відсутності об`єктів оподаткування по операціям з придбання/продажу товарів (послуг), отриману за результатами податкового контролю контрагентів, так і на відсутність документів, які б підтверджували фактичне виконання робіт (надання послуг) контрагентами позивача.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов наступного висновку.
Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.