Постанова
Іменем України
8 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 278/1306/17
провадження № 51-2490км19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу та доповнення до неї захисника Володарського В.Л. на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 24 квітня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 20 січня 2020 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Обставини справи і оскаржені судові рішення
1. Оскарженим вироком, залишеним без змін апеляційною інстанцією, ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки і звільнено від відбування призначених основного та додаткового покарань на підставі пункту "в" статті 1 Закону України від 22 грудня 2016 року №1810-VIII "Про амністію у 2016 році".
2. Суд визнав доведеним, що 21 листопада 2016 року о 19:30, рухаючись автомобілем "Volkswagen Polo" через с. Станишівка Житомирського району Житомирської області автодорогою Житомир-Сквира, ОСОБА_1 здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_3, яка переходила дорогу за пішохідним переходом, заподіявши їй смертельних тілесних ушкоджень. За висновком суду причиною наїзду стало порушення засудженим підпункту "б" пункту 2.3 та пунктів 2.3, 12.3, 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), оскільки він, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, проявив неуважність і не зменшив швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу.
Вимоги і доводи касаційної скарги
3. У касаційній скарзі та доповненнях до неї захисник, посилаючись на пункти 1 і 2 частини 1 статті 438Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржені судові рішення та на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК закрити кримінальне провадження.
4. Захисник мотивує свої вимоги тим, що сторона обвинувачення не надала суду допустимих доказів винуватості засудженого, та вважає, що причиною дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) стала аварійна ситуація, створена потерпілою внаслідок порушення нею ПДР, що виключає відповідальність засудженого.
5. Він також посилається на таке:
- районний суд проявив упередженість до сторони захисту, оскільки з формальних підстав визнав недопустимим доказом висновок експерта від 15 червня 2017 року, наданий стороною захисту, і необґрунтовано відмовив у призначенні судової автотехнічної експертизи;
- засуджений набув статусу підозрюваного в останній день досудового розслідування, внаслідок чого був позбавлений можливості ефективно використовувати свої процесуальні права;
- участь потерпілої, яка не була учасницею або очевидицею ДТП, а також її представника у слідчих експериментах та допитах порушило норми КПК;
- суд використав висновки експертів та інші докази, що ґрунтуються на показаннях засудженого, наданих ним як свідком під час досудового розслідування, порушуючи таким чином пункт 1 частини 3 статті 87 КПК, оскільки такі докази є недопустимими;
- суд вийшов за межі висунутого обвинувачення, оскільки визнав засудженого винуватим за обставин, що відрізняються від стверджуваних в обвинувальному акті;
- суд обґрунтував вирок результатами огляду автомобіля, яким керував засуджений, що був проведений без дозволу власника або слідчого судді;
- під час судового розгляду не був безпосередньо досліджений автомобіль, який брав участь у ДТП.
6. Також захисник вважав, що висновок судів про порушення пункту 18.1 ПДР засудженим, у обставинах цієї справи є помилковим, і зазначав, що у вироку не деталізовано вид необережної вини засудженого, оскільки не визначено, була це недбалість чи самовпевненість.
7. На думку сторони захисту, апеляційний суд не надав відповідей на всі доводи апеляційної скарги, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 23, 370, 419 КПК.
8. Сторона захисту також заявила клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на наявність різних підходів у питанні притягнення до відповідальності водіїв залежно від того, хто з учасників дорожнього руху спричинив аварійну ситуацію: водій чи пішохід, що становить виключну правову проблему.
Позиції учасників касаційного розгляду
9. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про відкладення розгляду до суду касаційної інстанції не надходило.
10. У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали доводи касаційної скарги, доповнення до неї і просили її задовольнити.
11. Прокурор та потерпілий просили відмовити в задоволенні касаційної скарги сторони захисту.
Оцінка Суду
12. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені у скарзі і доповненнях до неї, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити частково.
Щодо стверджуваної зміни обвинувачення і порушення принципу безсторонності суду
13. Захист стверджує, що, визнавши засудженого винуватим у вчиненні злочину в дату, відмінну від зазначеної в обвинувальному акті, суд вийшов за межі пред`явленого обвинувачення і фактично перебрав на себе функцію обвинувачення; установивши, що події відбувалися в іншу дату, суд мав виправдати засудженого за пред`явленим тому обвинуваченням. Аналогічні доводи сторона захисту навела щодо встановленого під час судового розгляду іншого місця розташування пішохода на дорозі під час події, стверджуючи, що така зміна в обставинах справи означала нове обвинувачення, від якого засуджений не мав можливості захищатися.
14. Суд не може погодитися з такою позицією сторони захисту, яка зводиться до того, що обвинувачений має бути виправданий, якщо тільки сторона обвинувачення не доведе всіх і кожну обставину висунутого обвинувачення. Це суперечило б самій ідеї змагального судового процесу, в якому сторонам надається можливість доводити і спростовувати обставини, які становлять предмет судового розгляду. Ситуація, коли частина обставин справи, які доводить сторона, не визнається доведеною або спростовується, є природним наслідком судового розгляду.
15. Недоведеність певних обставин, на яких ґрунтувалось обвинувачення, не обов`язково свідчить про безпідставність обвинувачення в цілому. Судова практика має безліч випадків, коли судами змінюється правова кваліфікація злочину, інкримінованого особі, оскільки обвинуваченням не доведені певні елементи злочину або встановлені обставини, не враховані при пред`явленні обвинувачення. Про це свідчить розвинута судова практика щодо, наприклад, зміни правової кваліфікації діяння зі статті 115 на статті 121, 118, 119 КК.
16. Безумовно, визнання судом доведеними або недоведеними певних обставин може призвести до виправдання обвинуваченої особи в тому разі, якщо судом не визнано встановленими обов`язкових елементів злочину або не підтверджено причетності обвинуваченої особи до інкримінованого діяння.
17. Суттєва зміна обвинувачення також може позначитися на правах сторони захисту, якщо стратегія і тактика захисту суттєво залежали від обставин справи, які обвинувачення згодом змінило. У такому випадку стороні захисту має бути надано достатній час і можливості для підготовки захисту від зміненого обвинувачення.
18. У цій справі Суд не може погодитися з тим, що, оскільки під час судового розгляду встановлено, що подія, яка стала підставою для обвинувачення, відбулася не 22-го, а 21-го листопада 2016 року, це мало призвести до висновку про недоведеність обвинувачення в цілому.
19. У цій справі помилковість зазначеної в обвинувальному акті дати події була очевидною для сторони захисту із самого початку як внаслідок безпосередньої участі засудженого в події, яку він ніколи не заперечував, так і з доказів, якими сторона обвинувачення обґрунтовувала свою позицію. Матеріали справи не дають підстав вважати, що помилка в обвинувальному акті якимось чином завадила стороні захисту ефективно захищатися від обвинувачення. Також не можна сказати, що характер і обсяг обвинувачення суттєвим чином залежав від дати, в яку відбулися події, що стали підставою для обвинувачення.
20. З цих міркувань Суд відхиляє цей довід сторони захисту і вважає неправильно зазначену в обвинувальному акті дату технічною помилкою, що не вплинула ні на правову кваліфікацію події, ні на можливості здійснювати ефективний захист від обвинувачення, а, відповідно, не може вважатися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в значенні статті 412 КПК.
21. Сторона захисту також стверджує, що оскільки стороні обвинувачення не вдалося довести того, що потерпіла рухалась пішохідним переходом, суд не вправі був визнавати засудженого винуватим у наїзді на потерпілу поза межами пішохідного переходу, оскільки він не мав можливості захищатися від цього обвинувачення.
22. Суд зазначає, що місце переходу потерпілою дороги було предметом спору між сторонами під час судового розгляду. Розташування потерпілої поза межами пішохідного переходу було однією з обставин, яку сторона захисту послідовно доводила під час судового розгляду і з якою суд першої інстанції погодився.
23. За таких обставин у Суду немає підстав вважати, що сторона захисту не знала про обставину, яку вона сама доводила під час судового розгляду, і, таким чином, що права сторони захисту на ефективне представлення своєї позиції були порушені.
24. Не вдаючись до оцінки значення цієї обставини для правової оцінки події (про що йдеться в пунктах 58 і далі), Суд відхиляє довід сторони захисту про те, що недоведеність версії обвинувачення щодо місця розташування пішохода порушила права сторони захисту і мала потягнути визнання обвинувачення недоведеним в цілому.
Щодо позасудових показань свідка
25. Сторона захисту, посилаючись на частину 4 статті 95 КПК, вважає недопустимим доказом показання свідка ОСОБА_4, які той давав під час слідчого експерименту від 22 лютого 2017 року.
26. Суди попередніх інстанцій послалися на те, що показання під час слідчого експерименту не можуть вважатися показаннями у вузькому значенні частини 1 статті 95 КПК і, таким чином, на них не поширюються вимоги частини 4 статті 95 КПК.
27. Суд підтвердив правильність такого підходу в постанові від 14 вересня 2020 року[1], де зазначив, що протокол слідчого експерименту за певних умов може бути визнаний допустим доказом. Зокрема, Суд зазначив, що для того, аби виключити обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від особи під час слідчого експерименту, сторона обвинувачення має довести, що було додержано належної правової процедури, зокрема, що:
- до особи не застосовувався протиправний тиск;
- слідчу дію проведено за волею та вільним волевиявленням особи;
- особа усвідомлювала право мовчати і не свідчити проти себе;
- права особи на захист і правову допомогу були забезпечені;
- слідчу дію проведено за участю понятих;
- під час слідчої дії здійснювався безперервний відеозапис;
- особі були детально і ґрунтовно роз`яснено процесуальні наслідки участі в цій слідчій дії.
28. Стороною захисту не наведено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів виконання умов допустимості при проведенні оскарженого слідчого експерименту.
29. Крім того, Суд вже зазначав, що якщо свідок або учасник процесу дає суду показання, які співпадають з його показаннями під час досудового розслідування, або посилається на ці обставини, то саме собою посилання суду на такі позасудові показання не є істотним порушенням процесуального закону, оскільки в такому випадку свідок інкорпорує свої позасудові показання у свої показання в суді.[2]
30. Суд зазначає, що цей свідок давав показання в ході судового розгляду, і сторони мали можливість піддати його перехресному допиту. Відмінності у показаннях, на яких наголошує сторона захисту в касаційній скарзі, стосуються оцінки достовірності цих показань. Як випливає з вироку, суд взяв до уваги показання свідка в судовому засіданні, що відрізнялися від його показань на досудовому слідстві, і врахував їх при встановленні обставин справи.
31. Тому Суд не вбачає істотного порушення кримінального процесуального закону в цьому аспекті та відхиляє доводи сторони захисту, що стосуються недопустимості цього доказу.
Щодо недопустимості результатів огляду автомобіля
32. Сторона захисту вважає недопустимим протокол огляду, оскільки цю слідчу дію було проведено без дозволу слідчого судді.
33. Суд зазначає, що в матеріалах справи є письмова заява засудженого, якою він надав згоду на проведення огляду автомобіля, і сторона захисту не заперечує цієї обставини. Позиція захисту зводиться до того, що згода засудженого на огляд автомобіля не може братися до уваги для оцінки законності проникнення без судового дозволу, оскільки засуджений був не власником, а лише найманим працівником власника автомобіля, який такої згоди не надавав.
34. Суд не погоджується з такою позицією захисту. Стаття 223 КПК не має на меті вирішення питань власності. Вона захищає особу від необґрунтованого втручання з боку державних органів у сферу її приватного життя, на яку вона вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні. Суд вже визнавав, що термін "особа, яка володіє" в частини 1 статті 233 КПК охоплює більш широке коло осіб, ніж титульний власник або особа, володіння якої ґрунтується на певних договірних чи інших законних підставах. Більше того, титульний власник у певних випадках не може вважатися "особою, яка володіє" житлом чи іншим володінням в значенні цього положення, якщо володіння пов`язано зі сферою приватного життя іншої особи.[3]
35. У цій справі засуджений керував автомобілем під час події і може вважатися особою, яка на той час володіла автомобілем, для мети частини 1 статті 233 КПК, а тому його згода на огляд автомобіля давала право на такий огляд без звернення до слідчого судді.
36. Відповідно, суд відхиляє цей довід сторони захисту, як і довід про недопустимість висновку експерта від 16 січня 2017 року, в якому використано дані, отримані під час огляду.
Щодо відкриття стороні захисту автомобіля та безпосереднього його дослідження в судовому засіданні
37. Захисник посилається на те, що сторона обвинувачення не відкрила стороні захисту в порядку статті 290 КПК автомобіль, причетний до ДПТ, і цей автомобіль не був досліджений під час судового розгляду. Захисник вважає, що це зумовлює недопустимість протоколу огляду автомобіля, також доказів, які ґрунтуються на результатах такого огляду.
38. Суд зазначає, що належнимиу кримінальному провадженні є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження (стаття 85 КПК). Таким чином, доказом, що має значення для цього провадження, є не сам автомобіль, а властивості автомобіля під час події, включаючи відповідні сліди зіткнення, стан його агрегатів та інші дані.
39. Огляд автомобіля через значний проміжок часу після події відображатиме його властивості на час нового огляду. Чи буде цей новий огляд дотичним до справи, залежить від умов збереження предмета огляду. У будь-якому разі такий новий огляд буде іншим доказом, а не безпосереднім дослідженням доказів, зафіксованих у протоколі огляду автомобіля одразу після події.
40. Таким чином, дослідження автомобіля судом не буде безпосереднім дослідженням його властивостей, що існували на час події і є важливими для вирішення справи. Єдиним способом безпосередньо дослідити ці властивості на час події є дослідження відповідного протоколу та інших доказів, що стосуються події.
41. Ураховуючи висновок про те, що належним доказом у значенні статті 85 КПК є властивості автомобіля одразу після події, а не сам автомобіль, Суд відхиляє цей довід сторони захисту.
Використання показань засудженого, наданих під час досудового розслідування
42. Сторона захисту також посилається на недопустимість результатів слідчого експерименту, проведеного із засудженим 23 березня 2017 року, оскільки на той час він перебував у статусі свідка.
43. Суд зазначає, що суд першої інстанції не посилався на цей доказ в обґрунтування свого вироку. Більше того, суд прямо зазначив, що не бере його до уваги, оскільки в ньому відсутні будь-які відомості, що мають значення для даного кримінального провадження, адже засуджений відмовився від його проведення.
44. За таких обставин Суду не бачить необхідності розглядати абстрактно питання допустимості цього доказу з погляду пункту 1 частини 3 статті 87 КПК, оскільки цей доказ не вплинув і не міг вплинути на висновки суду.
Щодо визнання недопустимою експертизи сторони захисту
45. Сторона захисту вважає, що суд першої інстанції порушив її право на ефективне обґрунтування своєї позиції, оскільки визнав недопустимим висновок експерта від 15 червня 2017 року. Суд погоджується з цим доводом сторони захисту і вважає, що це рішення суду першої інстанції не ґрунтується на положеннях процесуального закону.
46. Суд вже зазначав, що право сторони захисту надати суду висновок експерта прямо передбачено частиною 2 статті 101 КПК. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів. Частина 6 цієї ж статті передбачає обов`язок суду створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у тому числі забезпечити, щоб права, надані законом стороні, могли бути ефективно реалізовані. Закон, передбачивши право стороні захисту надавати висновки експертів, тим самим передбачив і обов`язок суду їх розглянути в сукупності з іншими доказами. Такий підхід законодавця повністю відповідає вимогам статті 6 §1 та §3(b) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції).[4]