ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 200/4185/20-а
адміністративне провадження № К/9901/26572/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 200/4185/20-а
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0989 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року, прийняте у складі головуючого судді Лазарєва В.В.,
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Компанієць І.Д., суддів Гайдара А.В., Ястребової Л.В.,
І. Суть спору
1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А0989 (далі - відповідач, ВЧ А0989), в якому просив:
1.1 визнати протиправними дії військової частини А0989 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2017 року;
1.2 зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2017 року;
1.3 стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного грошового забезпечення у розмірі 319,37 грн.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що проходив військову службу за контрактом у військовій частині А0989. Наказом командира військової частини А0989 від 15 листопада 2017 року №122 по стройовій частині його звільнили з військової служби у відставку за пунктом "б" (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або обмежену придатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби) частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та направлено на військовий облік до Дніпровського районного військового комісаріату м. Київ. Проте відповідачем йому не нараховано та не виплачено грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік.
3. Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ А0989.
5. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 позивач має статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
6. Згідно довідки від 15 листопада 2017 року №590, ОСОБА_1 брав безпосередню участю в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
7. Наказом командира ВЧ А0989 від 15 листопада 2017 року молодшого сержанта ОСОБА_1, звільненого у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я) статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 15 листопада 2017 року (щорічна основна відпустка за 2017 рік використана у повному обсязі).
8. При звільненні ОСОБА_1 відповідачем не виплачена сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки в сумі 4471,18 грн.
9. Згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2018 року у справі № 826/4965/18, яке набрало законної сили, середньомісячне грошове забезпечення позивача за останні 2 календарних місяців складає - 19 481, 40 грн, а середньоденне грошове забезпечення складає 319, 37 грн.
10. Сума середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткові відпустки по день фактичного розрахунку (дата прийняття судового рішення) складає: 950 х 319,37 грн = 303 401,50 грн., де 950 - кількість днів затримки, 319,37 грн -середньоденне грошове забезпечення.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
11. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року, позов задоволено частково:
11.1 визнано протиправною бездіяльність ВЧ А0989 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2017 року.
11.2 зобов`язано ВЧ А0989 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2017 року.
11.3 стягнуто з ВЧ А0989 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1000 (одна тисяча) грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.
11.4 в іншій частині позовних вимог відмовлено.
12. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не виплачена сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки в сумі 4471,18 грн, отже у цьому випадку, наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 КЗпП України.
12.1. Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 1000,00 грн, яка буде співмірною з урахуванням розміру суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.
12.2. Також суд апеляційної інстанції врахував правову позицію викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року
у справі № 821/1083/17, та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
IV. Касаційне оскарження
13. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, в частині належної до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач подав касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 15 жовтня 2020 року.
14. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1000 грн та прийняти нову постанову про задоволення позову та стягнення із ВЧ А0989 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 303401, 50 грн . В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
15. На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норму права, а саме статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, у якій судом застосовано принцип співмірності та зменшено суму середнього заробітку в 2,5 рази, натомість Донецьким окружним адміністративним судом та Першим апеляційним адміністративним судом у справі №200/4185/20-а за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0989 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зменшено в 303 рази, (з 303401,50 грн. до 1000 грн.), що не відповідає принципу співмірності визначення розміру відповідальності відповідача за весь період прострочення виплати позивачу належної компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки.
15.1. На думку позивача, оскільки позовні вимоги в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 листопада 2017 року задоволено в повному обсязі, отже співмірне зменшення суми середнього заробітку за час розрахунку при звільненні в даному випадку не застосовується.
15.2. Також позивач наголошує, що після звільнення 15 листопада 2017 року ним постійно оскаржуються неправомірні дії військової частини А 0989 щодо несвоєчасної та не в повному обсязі виплати йому коштів у зв`язку зі звільненням (справа 826/4965/18, справа 200/10108/19-а, справа 200/4185/20-а, справа 200/7377/20-а), що свідчить про порушення відповідачем статті 116 Кодексу законів про працю України щодо несвоєчасної виплати належних позивачу коштів відповідно до чинного законодавства.
16. 24 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е. відкрито касаційне провадження та витребувано із Донецького окружного адміністративного суду справу № 200/4185/20-а.
17. 03 грудня 2020 року справа № 200/4185/20-а надійшла до Верховного Суду.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
18. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
19.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
20. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
21. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
22. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
23. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).
23.1. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
24. Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
25. Із пункту 5 Порядку № 100 вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
25.1. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
25.2. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).
VI. Позиція Верховного Суду
26. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.
27. Підставою для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій слугувала незгода позивача із розміром стягнутого на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме 1000 грн, що в 303 рази є меншим ніж заявлений позивачем розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Тобто є неспівмірним. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються.
28. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
29. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
30. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
31. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
32. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.