Постанова
іменем України
13 січня 2021 року
м. Київ
справа № 607/27/17
провадження № 51-9346км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Іваненка І. В., Луганського Ю. М.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Круценко Т. В.,
у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_1,
захисника Лисенко О. В.,
представника потерпілої Майки М. Б.,
потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Лисенко О. В. на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016210000000128, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України(далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 квітня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вирішено питання про зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання, а також питання щодо цивільних позовів, процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, 03 липня 2016 року о 01:40, будучи позбавленим права керувати транспортними засобами на строк 10 років,у стані наркотичного сп`яніннякерував технічно справним автомобілем "Mercedes-Benz Е 290 TD" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), і, рухаючись автодорогою сполученням Доманово - Ковель - Чернівці - Тереблече від м. Збаража в бік центру м. Тернополя зі швидкістю 132 км/год, порушуючи пп. "а" п. 2.1., пп. "а" п. 2.9., підпункти "б", "д" п. 2.3., п. 12.4., п. 12.3. Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність, маючи об`єктивну можливість завчасно виявити пішохода ОСОБА_4, який пересікав справа-наліво відносно руху автомобіля "Mercedes-Benz Е 290 TD" проїзну частину вулиці 15 Квітня м. Тернополя, не вжив своєчасно заходів до зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу аж до його повної зупинки, а продовжив рух, унаслідок чого здійснив наїзд на потерпілого - пішохода ОСОБА_4, що спричинило його смерть.
Порушення ОСОБА_1 вимог п.п. 12.4 ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням смерті потерпілому ОСОБА_4 .
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 21 липня 2020 року вирок міськрайонного суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII зарахував ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк перебування під вартою з 06 до 16 грудня 2016 року та з 06 серпня 2019 року до 21 липня 2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі захисник Лисенко О. В., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Сторона захисту вказує на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки акту медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 03 липня 2016 року № 008344, довідці токсикологічної лабораторії "Токсикологічний аналіз крові, сечі методом IXA" № 147 і висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 03 липня 2016 року № 008344, у результаті чого, на її думку, дійшов помилкового висновку про перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп`яніння, що також не виправив суд апеляційної інстанції, який безпідставно відмовив стороні захисту у повторному дослідженні доказів.
Як вважає захисник Лисенко О. В., медичний огляд ОСОБА_1 було проведено без направлення слідчого.
Крім того, скаржник, аналізуючи акт медичного огляду, вважає, що явних зовнішніх ознак наркотичного сп`яніння під час огляду в ОСОБА_1 виявлено не було.
За її твердженням довідка лабораторного дослідження від 04 липня 2016 року № 147 не відповідає відомостям у п. 21 акта медичного огляду, згідно з яким у ОСОБА_1 було відібрано біологічний матеріал - кров, однак не зазначено, чи відбирався для дослідження інший біологічний матеріал - сеча. До того ж, як зазначає захисник, довідка не містить відомостей про особу, яка її склала, оскільки у графі "лікар-лаборант" та "підпис" такі дані відсутні.
Крім того, як наголошує захисник Лисенко О. В., у вказаній довідці зазначено, що проводився аналіз не крові, а сечі методом ІXA на 4 види наркотичних речовин, однак під сумнівом: коли, де, ким, у кого та з якою метою здійснювався забір цього біоматеріалу, оскільки жодних процесуальних документів, а саме протоколу відібрання у ОСОБА_1 зразків крові чи сечі для проведення токсикологічного дослідження, під час досудового розслідування не було складено.
Також сторона захисту вважає, що відповідь суду апеляційної інстанції з приводу вказаних заперечень не ґрунтується на законі.
Як зазначає захисник, суд апеляційної інстанції з неіснуючих у матеріалах справи доказів дійшов висновку, що ОСОБА_1 після дорожньо-транспортної пригоди на проведення медичного огляду для встановлення стану сп`яніння був доставлений саме слідчим.
З огляду на викладене, на думку захисника, відібрання біологічного середовища у ОСОБА_1 проведено за межами процесуальних дій, а тому результати, отримані внаслідок таких дій, в розумінні ч. 1 ст. 86 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) є недопустимим доказом.
Захисник Лисенко О. В. свої доводи обґрунтовує також і тим, що суд першої інстанції не надав оцінки даним відеозапису з нагрудних камер працівників поліції, які, на її думку, спростовують показання свідка ОСОБА_6 щодо огляду ним ОСОБА_1 на стан наркотичного сп`яніння, а апеляційний суд не виправив цього та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів та наданні їм належної оцінки.
На переконання захисника Лисенко О. В., апеляційний суд безпідставно залишив поза увагою доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту, щодо призначеного судом першої інстанції покарання як надто суворого і такого, що не відповідає критерію справедливості.
У запереченнях на касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_2 вказує на законність і обґрунтованість судових рішень, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Лисенко О. В. та засуджений ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі.
Потерпілі ОСОБА_2, ОСОБА_3 і представник потерпілої Майка М. Б. просили касаційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Прокурор Круценко Т. В. висловила думку про необхідність залишення касаційної скарги захисника без задоволення, а судового рішення щодо ОСОБА_1 без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи у касаційній скарзі захисника про відсутність обставини, яка обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 у стані наркотичного сп`яніння, є обґрунтованими з огляду на таке.
У кримінальному провадженні підлягають доказуванню, у тому числі, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження (п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК).
Встановлення обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного призначення покарання, тому суду необхідно всебічно досліджувати матеріали провадження щодо наявності таких обставин і у вироку наводити мотиви прийнятого рішення.
Згідно з формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК, в стані наркотичного сп`яніння.
Відповідно до ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.