Постанова
Іменем України
12 січня 2021 року
м. Київ
справа № 344/7064/16-ц
провадження № 61-15204св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2018 року у складі судді Пастернак І. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі ордера від 03 квітня 1989 року та рішення Івано-Франківського обласного Виконавчого комітету від 13 жовтня 1987 року № 196 він вселився разом із сім`єю: дружиною ОСОБА_2 та синами ОСОБА_4, ОСОБА_3 до квартири АДРЕСА_1 .01 червня 2010 року шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано, і 28 вересня 2010 року він зареєстрував шлюб із ОСОБА_5, з якою проживають у вказаній квартирі з моменту одруження. Син ОСОБА_4 добровільно знявся з реєстрації у зазначеній квартирі, оскільки створив сім`ю та змінив місце проживання. Водночас ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які вибули на постійне місце проживання до іншого населеного пункту, забравши усі власні речі зі спірної квартири, до сьогодні зареєстровані за вказаною вище адресою та добровільно знятися з реєстрації не бажають.
Посилаючись на викладене, позивач просив на підставі статті 107 ЖК Української РСР визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1, оскільки вибули на постійне місце проживання до іншого населеного пункту.
Заперечуючи проти первісного позову, у жовтні 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування вказаною квартирою.
Свої вимоги обґрунтовували тим, що з квітня 2015 року ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживає, його особистих речей у квартирі немає, витрати з утримання житла не несе, а його реєстрація за вказаною адресою зумовлює додаткові витрати на оплату житлову-комунальних послуг й позбавляє можливості оформити субсидію.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Суди неодноразово розглядали цю справу.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 січня 2018 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 .
Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1, з 2010 року не проживає, не несе витрати з її утримання. Жодних належних та допустимих доказів на спростування тверджень ОСОБА_2, ОСОБА_3 суду не представив. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають у вказаній квартирі, несуть витрати з утримання квартири, реєстрація ОСОБА_6 у квартирі, створює перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права вільного користування і розпорядження вказаною квартирою, а тому необхідно визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 січня 2018 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована відсутністю належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 вибув зі спірної квартири на інше постійне місце проживання та у зв`язку із цим втратив право користування нею.
Постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року в частині вирішення зустрічних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову, суд касаційної інстанції виходив із того, що відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд послався на відсутність доказів вибуття ОСОБА_1 зі спірної квартири до іншого постійного місця проживання, що відповідно до статті 107 ЖК України є підставою для визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, при цьому, не врахував того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , звертаючись до суду, просили визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірною квартирою на підставі статей 71-72 ЖК Української РСР - у зв`язку з не проживанням у ній понад встановлені законом строки та неприйняттям участі в утриманні житла, взагалі не з`ясувавши при цьому, ні терміну відсутності ОСОБА_1 у спірній квартирі, ні поважності причин такої відсутності, та, відповідно, дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову. Отже, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів сторін, фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не дослідив зібраних у справі доказів, вирішуючи позов, застосував положення статті 107 ЖК Української РСР, тоді як позов обґрунтовувався вимогами статей 71-72 ЖК Української РСР, тому оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості судового рішення (стаття 263 ЦПК України).
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживає понад строки, встановлені законодавством, та не несе витрат на її утримання, у зв`язку з чим втратив право користування цим житловим приміщенням. Зазначені обставини підтверджуються, копіями свідоцтв про розірвання шлюбу та реєстрацією повторного шлюбу, квитанціями ОСОБА_2 про оплату коштів за комунальні послуги понад шість місяців, починаючи з квітня 2015 року, показаннями свідків: ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_4, яким суд першої інстанції у сукупності дав правильну оцінку. У судовому засідання апеляційного суду ОСОБА_1 пояснив, що проживає з новою дружиною в іншому населеному пункті та здійсню догляд за матір`ю похилого віку. Вказує, якщо відповідачі сплатять йому кошти за належну частку у спірній квартирі, він не буде мати до них претензій щодо користування цією квартирою.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 січня 2018 рокута постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). Суд не дослідив квитанцій про сплату комунальних платежів із 2010 року і до цього часу, доказів укладення договорів про встановлення інтернету, його проживання в спірному житлі та наявності майна у житлі, відсутність іншого житла.
У грудні 2020 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що жодних клопотань про долучення квитанцій про сплату ним комунальних платежів як і самих квитанцій за період із 2010 року по травень 2016 року ОСОБА_1 суду не подавав, бо він їх не має, всі оригінали квитанцій суду надали вони.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, згідно з яким після того, як шлюб розірвано, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишилися бути зареєстрованими за вказаною адресою. Однокімнатна квартира, загальною площею 41,7 кв. м на АДРЕСА_1, поділена на дві частини, в одній із частин проживає він, там і його речі, в іншій частині проживають відповідачі.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
08 грудня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
Згідно з ордером від 03 квітня 1989 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 та членам його сімʼї: дружині ОСОБА_2 , синам: ОСОБА_4, ОСОБА_3, надано право на зайняття кімнати АДРЕСА_1 .