Постанова
Іменем України
14 січня 2021 року
м. Київ
справа № 309/3133/16-ц
провадження № 61-15349св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна група вин України № 1",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна група вин України № 1" на заочне рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2017 року в складі судді Савицького С. А. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2019 року в складі колегії суддів: Кожух О. А., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернаціональна група вин України № 1" (далі - ТОВ "Інтернаціональна група вин України № 1") та просив стягнути заборгованість за договором позики в сумі 205 437, 97 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 02 жовтня 2013 року між ним та ТОВ "Інтернаціональна група вин України № 1" було укладено договір позики, за умовами якого він передав, а відповідач отримав грошові кошти в сумі 84 150, 00 грн, які зобов`язався повернути до 31 грудня 2013 року.
Зазначав, що він свої зобов`язання за договором позики виконав у повному обсязі, того ж дня передав відповідачу грошові кошти в сумі 84 150, 00 грн, проте відповідач свої зобов`язання не виконав, у встановлений договором строк борг не повернув.
Станом на 19 вересня 2016 року заборгованість відповідача за договором позики становить 205 437, 97 грн, з яких: основний борг у сумі 84 150, 00 грн; відсотки за користування позикою у розмірі 40 817, 36 грн; три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у сумі 6 736, 61 грн; та інфляційні втрати в розмірі 73 734, 19 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2017 року позов задоволено.
Стягнуто з ТОВ "Інтернаціональна група вин України № 1" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02 жовтня 2013 року в сумі 205 437, 97 грн, а також судові витрати в розмірі 2 054, 37 грн.
Cуд першої інстанції виходив з того, що відповідач взятих на себе зобов`язань за договором позики не виконав, грошові кошти позивачу не повернув, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2019 року заочне рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2017 року змінено, викладено резолютивну частину рішення в новій редакції, позов задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ "Інтернаціональна група вин України № 1" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02 жовтня 2013 року в сумі 164 620, 80 грн, з яких: основний борг у розмірі 84 150, 00 грн, три відсотки річних у сумі 6 736, 61 грн та інфляційні втрати в розмірі 73 734, 19 грн, а також 1 034, 38 грн судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки в установлений договором строк відповідач не повернув позивачу взяті в борг грошові кошти, правомірним є стягнення з нього суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу.
При цьому підстав для стягнення з відповідача відсотків у розмірі 40 817, 36 грн апеляційний суд не вбачав, з огляду на те, що укладеним між сторонами договором позики не передбачено нарахування відсотків за користування позикою.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2019 року ТОВ "Інтернаціональна група вин України № 1" через свого представника Блохіну В. Ю. звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2017 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2019 року і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що вирішуючи спір суди попередніх інстанцій не врахували, що між сторонами не існувало зобов`язань за договором позики, так як грошові кошти в сумі 84 150, 00 грн були сплачені позивачем як передплата за отриману ним в 2015-2016 роках алкогольну продукцію. При цьому наданий позивачем договір позики від 02 жовтня 2013 року не був підписаний директором підприємства Моісеєвим Е. О., оскільки 02 жовтня 2013 року він виїхав з України на територію Угорщини, про що товариство зазначало в своїх письмових поясненнях і просило витребувати у Державної прикордонної служби України інформацію про перетин Моісеєвим Е. О. державного кордону України, проте таке клопотання суди не вирішили.
Також вважає безпідставним застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України, з огляду на те, що про неповернення коштів товариство дізналося лише після пред`явлення цього позову, а отже строк їх повернення для товариства настав у вересні 2016 року.
Окрім цього зазначає, що судові рішення були ухвалені судами за відсутності представника ТОВ "Інтернаціональна група вин України № 1", що не дозволило товариству захистити свої права в повному обсязі, довести свої позицію щодо фактичних обставин справи та надати відповідні докази.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків за користування позикою у розмірі 40 817, 36 грн заявником не оскаржуються, а тому в цій частині в касаційному порядку не переглядаються.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали з Хустського районного суду Закарпатської області та зупинено дію постанови Закарпатського апеляційного суду від 09 липня 2019 року в частині стягнення з ТОВ "Інтернаціональна група вин України № 1" на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в сумі 164 620, 80 грн.
11 вересня 2019 року справа № 309/3133/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 02 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Інтернаціональна група вин України № 1" в особі генерального директора Моісеєва Е. О. укладено договір позики, за умовами якого позивач передав грошові кошти в сумі 84 150, 00 грн, а відповідач зобов`язався повернути таку ж суму коштів у строк до 31 грудня 2013 року.
Факт перерахування позивачем грошових коштів у розмірі 84 150, 00 грн на користь відповідача підтверджується квитанцією № 79-558 від 02 жовтня 2013 року.