Постанова
Іменем України
14 січня 2021 року
м. Київ
справа № 188/472/16-ц
провадження № 61-13763св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Дундар І. О., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алмаз",
третя особа - Петропавлівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмаз" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмаз" (далі - ТОВ "Алмаз"), третя особа - Петропавлівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною.
На обгрунтування позовних вимог зазначив, що він на праві власності має земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1223881500:05:001:0242, що підтверджується державним актом на право власності на землю ДП № 054843.
02 лютого 2008 року між ним та ТОВ "Алмаз" було укладено договір оренди землі строком на 10 років, який зареєстрований у Петропавлівській районній філії Дніпропетровського центру земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13 листопада 2008 року за № 040812903367 .
19 квітня 2016 року йому стало відомо, що начебто між ним та відповідачем 30 квітня 2015 року була укладена додаткова угода до договору оренди землі від 02 лютого 2008 року на вказану ним земельну ділянку. Вказаною додатковою угодою було, зокрема, збільшено строк дії договору з 10 до 17 років.
Позивач вказує, що в дійсності додаткову угоду він не підписував і його волевиявлення на укладення додаткової угоди не було.
З урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати недійсною додаткову угоду від 30 квітня 2015 року до договору оренди землі від 02 лютого 2008 року, що була укладена між ним та ТОВ "Алмаз", яка зареєстрована у реєстраційній службі Петропавлівського районного управління юстиції Дніпропетровської області 06 червня 2015 року за індексним номером 9588247 по оренді земельної ділянки, згідно державного акту на право приватної власності на землю - ДП № 054843 від 30 грудня 2003 року, виданого Петропавлівською райдержадміністрацією Дніпропетровської області площею 5.090 га та розташованої на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області кадастровий номер - 12238881500:05:001:0242; скасувати рішення державного реєстратора за індексним № 21146276 від 07 травня 2015 року про реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі між ТОВ "Алмаз" та ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Алмаз", третя особа - Петропавлівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що права позивача не порушені, а тому обраний ним спосіб захисту прав не відповідає фактичним обставинам.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Алмаз", третя особа - Петропавлівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною задоволено.
Визнано недійсною додаткову угоду від 30 квітня 2015 року до договору оренди землі від 02 лютого 2008 року, що укладена між ОСОБА_1 та ТОВ "Алмаз", яка зареєстрована у реєстраційній службі Петропавлівського районного управління юстиції Дніпропетровської області 06 травня 2015 року за індексним номером 9588247 по оренді земельної ділянки площею 5.090 га, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер - 1223881500:05:001:0242.
Скасовано рішення державного реєстратора за індексним № 21146276 від 07 травня 2015 року про державну реєстрацію додаткової угоди від 30 квітня 2015 року до договору оренди землі від 02 лютого 2008 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що позивач не підписував додаткову угоду від 30 квітня 2015 року до договору оренди земельної ділянки, довіреності на її підписання нікому не надавав, що свідчить про відсутність волі орендодавця на її укладення.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У вересні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ТОВ "Алмаз" засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
06 жовтня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що позивач є власником земельної ділянки, розміром 5.090 га, кадастровий номер 12238881500:05:001:0242, що розташована на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області.
02 лютого 2008 року між сторонами у справі укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_1 надає, а ТОВ "Алмаз" приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Дмитрівської сільської ради, строком на 10 років. В договорі визначена: орендна плата, умови використання земельної ділянки, обмеження (обтяження) щодо її використання та інші права та обов`язки сторін.
30 квітня 2015 року від імені сторін підписана додаткова угода до договору оренди землі від 02 лютого 2008 року, якою внесені зміни до вищезазначеного договору щодо строку його дії (пункт 1.2), щодо орендної плати (пункти 1.4, 1.5), щодо порядку та умов припинення договору (пункт 1.9).
Згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права вбачається, що оспорювана додаткова угода зареєстрована у реєстраційній службі Петропавлівського районного управління юстиції Дніпропетровської області 06 травня 2015 року за індексним номером 9588247.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 30 квітня 2015 року до договору оренди землі від 02 лютого 2008 року не відповідає.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Предметом спору у цій справі є визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, скасування її державної реєстрації.
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Частиною першою статті 215 ЦК України, статтями 229-233 ЦК України передбачено недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
Якщо ж встановлено, що сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.