Постанова
Іменем України
14 січня 2021 року
м. Київ
справа № 761/29268/18
провадження № 61-3798св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Дундар І. О., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк",
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2019 року у складі судді Савицького О. А., постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ "Альфа-Банк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою.
Позов мотивовано тим, що 27 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" (далі - ЗАТ "Альфа-Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Альфа-Банк", та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 490053747-П, відповідно до умов якого ОСОБА_1 на добровільних засадах поручається перед банком відповідати за виконання зобов`язань ОСОБА_2, які виникають з кредитного договору № 490053747, укладеного 27 грудня 2007 року.
Позивач вважає, що в силу частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилася, оскільки у договорі поруки строк дії поруки не встановлено, а банк протягом шести місяців з дня, коли позичальник повинен був остаточно повернути кредит - 27 грудня 2017 року, до суду не звернувся.
Також зазначає, що позичальник та поручитель не отримували від банку вимогу про дострокове повернення кредиту.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати припиненою поруку за договором поруки № 490053747-П, укладеним 27 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Альфа-Банк", в частині сплати чергових платежів з 27 грудня 2007 року по 27 серпня 2014 року і з 27 лютого 2015 року по 27 грудня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відсутні передбачені частиною четвертою статті 559 ЦК України правові підстави для припинення поруки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого і апеляційного судів та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що у разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів, поза межами цього строку.
Вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, зокрема, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі від 13 червня 2018 року № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та від 20 червня 2018 року в справі № 758/6863/14-ц (провадження № 14-224цс18).
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
03 квітня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що27 грудня 2007 року між ЗАТ "Альфа - Банк", правонаступником якого є ПАТ "Альфа - Банк", та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 490053747, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 10 974, 85 доларів США з оплатою за користування кредитними коштами у розмірі 14,5 % річних та терміном погашення - до 27 грудня 2013 року.
19 травня 2009 року між ЗАТ "Альфа - Банк", правонаступником якого є ПАТ "Альфа - Банк", та ОСОБА_2 було укладено доповнення № 1 до кредитного договору № 490053747 від 27 грудня 2007 року, за умовами якого сторони прийшли до угоди про дату остаточного повернення кредиту - 27 грудня 2017 року.
В забезпечення виконання зазначеного кредитного договору 27 грудня 2007 року між ЗАТ "Альфа - Банк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 490053747-П, згідно з умовами якого позивачка як поручитель зобов`язалась перед банком відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 його боргових зобов`язань перед кредитором в повному обсязі.
Договором про внесення змін і доповнень № 1 до договору поруки від 27 грудня 2007 року позивач поручилась за повернення ОСОБА_2 кредиту у термін до 27 грудня 2017 року.
Відповідно до пункту 3.1 договору поруки, боржник ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_1 є солідарними боржниками, а тому в силу вимог статей 553, 554 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов`язку по сплаті заборгованості частково чи в повному обсязі як від них разом, так і від будь-кого з них окремо.
Пунктом 5.3 договору поруки визначено, що порука діє до повного виконання зобов`язання боржником за основним договором.
Установлено, що 26 лютого 2015 року ПАТ "Альфа-Банк" звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення з ОСОБА_1, як поручителя за договором поруки № 490053747-П від 27 грудня 2007 року, заборгованості за кредитним договором № 490053747 від 27 грудня 2007 року.
Відповідно до письмового пояснення представника ПАТ "Альфа-Банк" (а.с.17-19), вимоги про досудове врегулювання спору до боржника та поручителя від 25 лютого 2015 року (а.с.157-158), розрахунку заборгованості за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 490053747 (а.с. 193-194) вбачається, що прострочення платежу станом на 26 лютого 2015 року (день подання позову про стягнення заборгованості з поручителя) складає 152 дні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (положення статті 611 ЦК України).