Постанова
Іменем України
12 січня 2021 року
м. Київ
справа № 404/330/19
провадження № 61-16138св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 01 серпня 2019 року у складі судді Мохонько В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду
від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В.,
Авраменко Т. М., Черненка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2,
ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 14 березня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 1 800 000,00 грн, на строк до 15 листопада 2017 року.
На момент укладення договору позики, ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, яка надала письмову згоду чоловікові на укладення договору позики (пункти 5, 6 договору позики), а тому відповідно до частини четвертої статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений договір створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Оскільки кошти були використані для будівництва житлового будинку, у ОСОБА_3 (дружини) виникає обов`язок щодо повернення взятих у борг коштів.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 у визначений договором строк зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконав, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором позики з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних у розмірі 2 076 586,48 грн.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 01 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 2 076 586,48 грн, з яких: 1 800 000,00 грн - заборгованість за договором позики, 62 877,00 грн - три проценти річних, 213 709,48 грн - сума інфляційних втрат.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики підтверджені достатніми та допустимими доказами. Відповідно до частини третьої статті 545 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) наявність боргового документа у позивача підтверджує факт невиконання відповідачем зобов`язань за договором позики. Суд не прийняв до уваги надані ОСОБА_2 розписку від 26 грудня 2017 року та платіжні доручення на підтвердження виконання ним зобов`язань за договором позики, як належні докази, оскільки з них неможливо встановити чи дійсно вони складені на виконання зобов`язань за договором позики
від 14 березня 2017 року. Зважаючи на доведеність факту неналежного виконання позичальником зобов`язань за договором позики від 14 березня
2017 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення солідарно з боржника та його дружини, яка надала письмову згоду на отримання позики, заборгованості за договором позики, а також інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, відповідно до положень статті 625 ЦК України.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, до якої приєдналася ОСОБА_3, залишено без задоволення, рішення Кіровського районного суду
м. Кіровограда від 01 серпня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Відповідачі не надали суду достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими вони обгрунтовували свої заперечення та доводи.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, у якій він просив скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда
від 01 серпня 2019 року і постанову Кропивницького апеляційного суду
від 19 листопада 2019 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що суди попередніх інстанцій необгрунтовано відхилили надану ним на підтвердження виконання зобов`язань за договором позики розписку від 26 грудня 2017 року та платіжні доручення, як неналежні докази. Зокрема підтвердженням повернення коштів за договором позики від 14 березня 2017 року є розписка, підписана ОСОБА_1 про отримання від нього 10 000 та 15 000 доларів США. Інфляційні втрати та три проценти річних також сплачені у повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення від імені ОСОБА_3 від 16 липня 2018 року на суму 27 000 грн та
від 14 серпня 2018 року на суму 80 000 грн. Однак, після сплати суми боргу, позивач не повернув примірник договору позики, а навпаки пред`явив до суду позов, що свідчить про зловживання ним своїм становищем. При цьому твердження позивача про наявність у нього інших боргових зобов`язань є необгрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування. Необгрунтованими є посилання заявника на розписку, яка не є належним доказом повернення боргу, оскільки стосується повернення заборгованості за іншим зобов`язанням. При цьому сума зазначена в розписці жодним чином не співпадає з сумою заборгованості за договором позики від 14 березня 2017 року, а тому відсутні підстави для повернення примірника оригіналу договору позики позичальнику.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.
15 січня 2020 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що 14 березня 2017 року між
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 1 800 000,00 грн, на строк до
15 листопада 2017 року.