Постанова
Іменем України
12 січня 2021 року
м. Київ
справа № 333/7663/16-ц
провадження № 61-21028св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Бондаря М. С., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що у період з 24 березня по
24 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були укладені договори позики на загальну суму 23 000 доларів США. Передача грошових коштів відповідачеві підтверджується власноручно написаними ОСОБА_2 розписками, зокрема від 24 березня 2006 року на суму 13 000 доларів США,
від 17 травня 2006 року - 3 000 доларів США, від 24 червня 2006 року -
1 000 доларів США, від 24 липня 2006 року - 1 000 доларів США, від 24 серпня 2006 року - 5 000 доларів США.
17 травня 2006 року між нею та ОСОБА_4 укладений договір поруки, за умовами якого вона поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань, що виникли з договорів позики, укладених 24 березня
2006 року та 17 травня 2006 року, термін дії - 17 травня 2016 року. Також,
24 серпня 2006 року між нею та ОСОБА_4 укладений договір поруки, за умовами якого вона поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань, що виникли з договорів позики, укладених 24 червня
2006 року, 24 липня 2006 року та 24 серпня 2006 року, термін дії - 24 серпня 2016 року.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов`язань за договорами позики, вона змушена була сплатила ОСОБА_4 24 250 доларів США в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за договорами позики, про що 18 серпня 2014 року ОСОБА_4 склав відповідну розписку.
Посилаючись на те, що на підставі статті 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 18 серпня 2014 року до неї перейшло право вимоги за зазначеними зобов`язаннями, а направлена 31 серпня 2015 року відповідачу вимога про погашення заборгованості залишена без задоволення, позивач, із урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 24 250 доларів США, що еквівалентно 625 650,00 грн.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано безпідставністю заявлених позовних вимог. Пред`явленням вимоги до поручителя відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України є позовна заява. Строк основного зобов`язання за договорами позики не встановлений, ОСОБА_4 до 17 травня 2007 року та
24 серпня 2007 року не пред`явив позову до поручителя, а тому відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука є припиненою. З огляду на те, що погашення заборгованості ОСОБА_2 за договорами позики відбулося поза строком дії договорів поруки (18 серпня 2014 року - понад вісім років), суд вважав відсутніми підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики у розмірі 625 650,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що неправильними є посилання суду першої інстанції про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, як на підставу відмови в задоволенні позову, оскільки сутність поруки як способу забезпечення виконання зобов`язання полягає у тому, що третя особа (поручитель) зобов`язується перед кредитором іншої особи нести відповідальність у разі невиконання останньою її обов`язку перед кредитором, а отже, якщо поручитель виконав зобов`язання, забезпечене порукою у повному обсязі, до нього переходять усі права кредитора, та можливість звернення до суду з відповідним позовом на підставі статті 556 ЦК України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позицій інших учасників справи
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скаргапредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якій він просив скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 жовтня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, оскільки з 2006 року постійно проживає в Ізраїлі, у зв`язку з чим судом порушено принцип змагальності сторін. Вирішуючи спір, апеляційний суд неповно з`ясував фактичні обставини справи, не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема, на думку ОСОБА_2, договори поруки є сфальсифікованими, а наявні у матеріалах справи ксерокопії розписок від її імені, написані не її почерком, однак заявити клопотання про призначення відповідної судової експертизи вона була позбавлена можливості. Апеляційний суд не звернув увагу на те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора та суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням поруки, що також узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14 та від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16.
У березні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5, мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 23 квітня 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що у період з 24 березня по
24 серпня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були укладені договори позики на загальну суму 23 000 доларів США. Передача грошових коштів
ОСОБА_2 підтверджується власноручно написаними нею розписками, зокрема від 24 березня 2006 року на суму 13 000 доларів США, від 17 травня 2006 року - 3 000 доларів США, від 24 червня 2006 року - 1 000 доларів США, від 24 липня 2006 року - 1 000 доларів США, від 24 серпня 2006 року -
5 000 доларів США.
17 травня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов`язань ОСОБА_2, що виникли з договорів позики, укладення яких підтверджено розписками від 24 березня 2016 року та від 17 травня 2006 року. Термін поруки до 17 травня 2016 року (пункт 4.2 договору).
24 серпня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов`язань ОСОБА_2, що виникли з договорів позики, укладення яких підтверджено розписками від 24 червня 2006 року,