ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2021 року
м. Київ
справа № 826/7728/17
адміністративне провадження № К/9901/8497/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Шевцової Н.В.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №826/7728/17
за позовом ОСОБА_1 до Центральної комісії Міністерства юстиції України про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2018 року, прийняте в складі: головуючого судді Шрамко Ю.Т., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року, ухвалену в складі: головуючого судді Пилипенко О.Є., суддів Горяйнова А.М., Файдюка В.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Центральної комісії Міністерства юстиції України (далі - відповідач, ЦК МЮУ) з вимогами: скасувати рішення ЦК МЮУ від 11 травня 2017 року, прийняте за результатами розгляду звернення позивача про його переведення для відбування терміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі із Державної установи "Замкова виправна колонія (№58)" (далі - ДУ "ЗВК (№58)") до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№4)" (далі - ДУ "ДУВК (№4)"); зобов`язати ЦК МЮУ прийняти рішення про задоволення клопотання позивача про переведення його для відбування покарання до ДУ "ДУВК (№4)" або в іншу установу виконання покарань Дніпропетровської області, яка має спеціально обладнаний сектор для утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі або надати альтернативний варіант у Запорізькій області.
2. На обґрунтування вимог позивач зазначив про протиправну відмову ЦК МЮУ перевести його для відбування подальшого строку покарання у вигляді довічного позбавлення волі з ДУ "ЗВК (№58)", яка територіально віддалена від місць проживання його рідних і свого місця проживання до засудження, до ДУ "ДУВК (№4)", тоді як пунктом 17.1 Рекомендацій №R(2006)2 Комітету Міністрів держав-учасниць "Європейські пенітенціарні (в`язничні) правила", прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи на 952-й зустрічі заступників міністрів 11 січня 2006 року, передбачено, що засуджені повинні направлятися для відбування покарання в пенітенціарні установи, розмішені поблизу місця проживання або місця соціальної реабілітації.
3. Позивач також указує, що оскаржуване рішення відповідача не узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23 січня 2015 року в справі "Вінтман проти України" (заява №28403/05), в якому ЄСПЛ указав на порушення Україною прав заявника на сімейне життя у зв`язку з поміщенням його до колонії, розміщеної за 1000 км від місця його проживання до засудження, звернувши увагу на віддаленість колонії, в яку з самого початку помістили заявника, усупереч загальній нормі, згідно з якою він мав відбувати покарання у тій області, де знаходиться його дім, а також указав на те, що на підтвердження відсутності вільних місць у колоніях, розташованих ближче до місця розташування дому заявника, національні органи влади не надали жодних конкретних відомостей щодо колоній, можливість переведення заявника до яких вони розглядали (якщо взагалі таке питання розглядалося), а також щодо рівня їхньої наповненості.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі і з серпня 2007 року відбував покарання в Єнакіївській виправній колонії (№52).
5. З 21 липня 2016 року він утримувався в Маріупольському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області, як особа, передана із неконтрольованої території для подальшого відбування покарання на контрольованій українською владою території.
6. З 17 лютого 2017 року ОСОБА_1 відбуває покарання в ДУ "ЗВК (№58)" максимального рівня безпеки, яка знаходиться в місті Ізяслав Хмельницької області. До цієї установи відбування покарань позивача направлено відповідно до рішення Апеляційної комісії Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 15 вересня 2016 року, оформленого протоколом №12.
7. 11 квітня 2017 року до МЮУ надійшло клопотання позивача про переведення його з ДУ "ЗВК (№58)" до ДУ "ДУВК (№4)".
8. Згідно з доводами позивача він неодноразово звертався з аналогічними клопотаннями до відповідача, позитивного вирішення яких не отримував.
9. На обґрунтування клопотання ОСОБА_1 указав на територіальну віддаленість свого місця відбування покарання від місць проживання його рідних і свого місця проживання до засудження, а саме: син заявника ОСОБА_2 проживає в місці Дніпро, в якому раніше проживав і сам заявник, а в Запорізькій області проживають батьки заявника, пенсіонери з незадовільним станом здоров`я. Так, місце проживання членів його родини територіально віддалене від місця відбування ним покарання на 800-1000 км, тому через їхній складний фінансовий стан і поганий стан здоров`я батьків похилого віку їм важко відвідувати заявника в колонії.
10. Рішенням від 11 травня 2017 року, оформленим протоколом №3, ЦК МЮУ відмовила позивачу в задоволенні його клопотання у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених частиною другою статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), і вільних місць для тримання такої категорії осіб, які засуджені до довічного позбавлення волі.
11. Позивач, не погоджуючись з указаним рішенням, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
12. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 19 жовтня 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року, задовольнив адміністративний позов частково. Визнав протиправним і скасував рішення ЦК МЮУ від 11 травня 2017 року, оформлене протоколом №3, у частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні його звернення про переведення з однієї установи виконання покарань до іншої. Зобов`язав ЦК МЮУ повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про його переведення з ДУ "ЗВК (№58)" до ДУ "ДУВК (№4)" або інших установ у Дніпропетровській чи Запорізькій областях, яке надійшло до Міністерства юстиції України 11 квітня 2017 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
13. Суд першої інстанції, з позицією якої погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив із того, що ЦК МЮУ, посилаючись на відсутність вільних місць, не надала жодних конкретних відомостей щодо колоній, можливість переведення заявника до яких вона розглядала, а також щодо рівня їхньої наповненості, у рішенні ЦК МЮУ від 11 травня 2017 року, прийняте за результатами розгляду звернення позивача про його переведення для відбування терміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі з ДУ "ЗВК (№58)" до ДУ "ДУВК (№4)", відсутнє обґрунтування причин такої відмови, зазначаються лише загальні положення КВК України.
14. Наведене дало підстави суду першої інстанції дійти висновку про необґрунтованість та безпідставність винесеного відповідачем рішення про відмову позивачу у переведенні до іншої колонії, тому вимога позивача щодо визнання його протиправним і скасування підлягала задоволенню судом.
15. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстави для задоволення адміністративного позову в частині зобов`язання відповідача перевести позивача із однієї колонії до іншої, оскільки для вчинення таких дій відповідач наділений власними дискреційними повноваженнями з урахуванням певної процедури та порядку.
V. Провадження в суді касаційної інстанції
16. 29 березня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2018 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року.
17. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.
18. Скаржник указує, що відповідно до інформації, наявної в довідці в особовій справі ОСОБА_1, вбачається, що позивачу було визначено максимальний рівень безпеки, приміщення камерного типу. Станом на 06.02.2018 у ДУ "ДУВК (№4)" наявні 27 індивідуальних місць для засуджених, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі на секторі максимального рівня безпеки. На той момент в секторі максимального рівня безпеки вже відбувало покарання 26 засуджених до довічного позбавлення волі та очікувалось на прибуття ще одного засудженого.
19. Скаржник також зазначає, що місце відбування покарання визначається під час винесення вироку і може бути змінено лише у виключних обставинах. Позивач не оскаржував рішення про його направлення до ДУ "ЗВК (№58)" на підставі відповідного наряду в порядку статті 87 КВК України одразу ж після набрання вироку законної сили. Доказів на підтвердження винятковості обставин, що зумовлюють необхідність переведення позивача до іншої колонії, останній не надав.
20. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Білоусу О.В., Данилевич Н.А.
21. Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
22. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 08 травня 2020 року №766/0/78-20, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
23. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 травня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Шевцовій Н.В.
24. Заперечень на касаційну скаргу не надійшло.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
25. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.
26. Водночас пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
27. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.
28. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
29. Згідно з частиною другою статті 7 КВК України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
30. Частиною шостою статті 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань і пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань і пробації, та спостережною комісією.
31. Відповідно до статті 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
32. Згідно з пунктом 1 Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228 (далі - Положення №228; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Міністерство юстиції України (далі - МЮУ) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, зокрема у сфері виконання кримінальних покарань і пробації.
33. Підпунктами 2-5 - 2-7 пункту 3 Положення №228 встановлено, що основними завданнями МЮУ, серед іншого, є: забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань та пробації; забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту; контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту.