ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 січня 2021 року
м. Київ
справа № 480/4556/18
адміністративне провадження № К/9901/31536/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №480/4556/18
за позовом громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1
до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області
про скасування рішення №93 про примусове повернення,
за касаційною скаргою адвоката Сідліченка Владислава Валентиновича в інтересах ОСОБА_1
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Гуцала М.І., суддів Бенедик А.П., Донець Л.О.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року громадянин Республіки Молдова ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним і скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області №93 від 12 червня 2018 року про його примусове повернення з України.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 12 червня 2018 року його було звільнено з виправної колонії. Того ж дня біля контрольно-пропускних воріт його затримали співробітники Державної міграційної служби у Сумській області. 12 червня 2018 року відповідач прийняв рішення №93 про примусове повернення позивача. У вказаному рішенні не зазначена дата, до якої він має покинути територію України. При складанні протоколу, винесенні постанови та прийнятті рішення було порушено права позивача на юридичну допомогу, а також справа розглядалася без участі перекладача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 16 липня 2019 року задоволено позов громадянина Республіки Молдови ОСОБА_1 .
Визнано протиправним і скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області №93 від 12 червня 2018 року про примусове повернення з України громадянина Молдови ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції виходив з того, що примусове висилання позивача з України порушує принцип справедливої рівноваги між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи та становить собою непропорційне втручання в право на повагу до сімейного життя.
Зокрема, при прийнятті оскаржуваного рішення питання наявності родинних зв`язків позивача не з`ясовувалося, що є обов`язковим у цьому випадку з огляду на практику Європейського Суду з прав людини.
Крім того, резолютивна частина оскаржуваного рішення містить зобов`язання позивача покинути територію України у термін до червня 2018 року, дата в рішенні не зазначена.
Оскільки метою надання часу для добровільного повернення є саме право особи самостійно виконати рішення, то відсутність такої дати відповідно унеможливлює добровільне виконання вказаного рішення, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову і необхідності його задоволення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року рішення Зарічного районного суду міста Суми від 16 липня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовної заяви громадянина Молдови ОСОБА_1 .
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позовної заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 12 червня 2018 року у справі №591/3361/18 примусово видворено за межі території України позивача, а також затримано його з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.
Водночас в обґрунтування позовних вимог позивач наводив доводи стосовно неможливості повернення до України для возз`єднання із членами сім`ї через наявність оскаржуваного рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (далі - "Управління ДМС України в Сумській області") №93 від 12 червня 2018 року.
Однак позивача було видворено за межі території України не на виконання оскаржуваного рішення Управління ДМС України в Сумській області, а на виконання рішення Зарічного районного суду міста Суми від 12 червня 2018 року у справі №591/3361/18, яке набрало законної сили і не скасоване у встановленому порядку, в тому числі не оскаржене позивачем у касаційному порядку, що свідчить про згоду позивача із висновками цього судового рішення.
Отже суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскарження в судовому порядку в межах цієї справи рішення Управління ДМС України в Сумській області №93 від 12 червня 2018 року про примусове повернення з України в майбутньому не призведе до настання бажаного позивачем результату - повернення до України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі представник позивача - адвокат Сідліченко Владислав Валентинович просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року, а рішення Зарічного районного суду міста Суми від 16 липня 2019 року залишити в силі.
Зокрема, скаржник зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. В обґрунтування касаційної скарги представник позивача посилається на те, що оскаржуване рішення ґрунтувалося виключно на листі Головного управління Національної поліції в Сумській області №517/03/16-2018, який не містить жодних доказів майбутньої протиправної поведінки позивача, а є виключно безпідставними припущеннями правоохоронного органу, і не може вважатися достатньою підставою для примусового повернення іноземця з України.
Також зазначає, що відповідач перевірку наявності родинних зв`язків позивача не здійснював взагалі, а під час судового розгляду справи зазначав, що такий обов`язок законодавством України на нього не покладався.
Однак, практика застосування Європейським судом з прав людини (далі - "ЄСПЛ") статті 8 Конвенції, вказує на те, що розділення сім`ї позивача становить порушення цієї статті оскільки видворення особи з країни, де проживають її близькі члени родини, становить порушення його права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної статті 8 Конвенції, і в кожному випадку повинно розглядатися пропорційно переслідуваній меті відповідно до вимог Конвенції.
Натомість, на думку представника позивача, суд апеляційної інстанції взагалі проігнорував положення статті 8 Конвенції і не навів у своїй постанові жодних обґрунтувань, чому саме він не погоджується з практикою ЄСПЛ у цьому питанні.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Зокрема, відповідач вказує на те, що оскаржуване рішення про примусове повернення з України прийняте відповідного до вимог чинного законодавства.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що в 1996 році позивач прибув до України, згідно його пояснень кордон перетнув на законних підставах.
Відповідно до довідки про звільнення Серії СУМ №01304 позивач, засуджений 30 грудня 2004 року вироком Апеляційного суду міста Києва за частиною четвертою статті 187, частиною другою статті 115, статтями 12, 70 Кримінального кодексу України, відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 6 червня 2004 року до 12 червня 2018 року. Вирок складений російською мовою. 12 червня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з Сумської виправної колонії №116.
7 червня 2018 року Головне управління Національної поліції в Сумській області на адресу Управління ДМС України в Сумській області направило лист №517/03/16-2018 щодо примусового видворення за межі України, згідно якого позивач не тільки становить суспільну небезпеку, яка полягає в злочинній діяльності проти миру і безпеки людства, а також є нелегальним мігрантом, оскільки у нього відсутні документи, які дають право на перебування в Україні.
12 червня 2018 року щодо позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МСМ№054191 за частиною першою статті 203 КУпАП. За результатами розгляду якого винесено постанову ПН МСМ 050858 від 12 червня 2018 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі: 1700,00 грн.
12 червня 2018 року відповідач прийняв рішення №93 про примусове повернення позивача за межі України.
Згідно тексту рішення, 12 червня 2018 року працівниками Управління ДМС України в Сумській області виявлено громадянина Молдови ОСОБА_1, який незаконно перебуває на території України. При проведенні перевірки встановлено, що громадянин Молдови ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець Республіки Молдова, паспорт серії НОМЕР_1, виданий 6 липня 2009 року, терміном дії до 2 вересня 2024 року. Після закінчення дозволеного строку перебування позивача, територію України не покинув, мешкав за невстановленою адресою і з 6 червня 2004 року до 11 червня 2018 року відбував покарання в Сумській виправній колонії №116 за адресою: м. Суми, вул. Роменська, буд. 110. У період дозволеного строку перебування позивач з питань продовження строку перебування на території України чи оформлення документів, що підтверджують право проживання в Україні до підрозділів Державної міграційної служби України не звертався і підстав для отримання статусу біженця чи притулку в Україні не надав.
Резолютивна частина рішення містить зобов`язання ОСОБА_1 покинути територію України у термін до червня 2018 року, дата в рішенні не зазначена.
В додатку до рішення наявне зобов`язання, згідно якого позивач зобов`язується не пізніше 15 червня 2018 року залишити територію України.
Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 12 червня 2018 року у справі №591/3361/18 примусово видворено за межі території України громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 .
Позивач з 27 грудня 2012 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 відповідно до копії свідоцтва про шлюб.
Відповідно до відомостей стосовно надання ОСОБА_1 побачень і отримання посилок і передач під час відбування покарання, за час відбування покарання в ДУ "Сумська виправна колонія (№116)" він підтримував зв`язки з дружиною ОСОБА_2, матір`ю ОСОБА_3 і братом ОСОБА_4 .
Не погоджуючись із рішенням про примусове повернення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України регулюється Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянств в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорам України.
Частиною першою статті 16 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.
Іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, не передбачених частинами другою - чотирнадцятою цієї статті, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України (частина п`ятнадцята статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").
За приписами частини першої статті 21 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в`їзд в Україну, перебування на території України та транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за наявності достатнього фінансового забезпечення або наявності можливості отримати таке забезпечення законним способом на території України. Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення та його розмір встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно визначення пункту 14 частини першої статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Частиною першою статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.