ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2021 року
м. Київ
справа № 805/2503/16-а
адміністративне провадження № К/9901/36384/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13.12.2016 (суддя Христофоров А.Б.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 (головуючий суддя: Міронова Г.М., судді: Арабей Т.Г., Геращенко І.В.) у справі № 805/2503/16-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МаКон ЛТД" до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МаКон ЛТД" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.07.2016: № 0000251401/9137, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 1358365грн.; № 0000261401/9138, яким збільшено суму основного грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 1560503грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 390125,75грн.; № 0000271401/9141 від 18.07.2016, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за вересень 2015 року на 4440424грн.
Судами встановлено, що відповідачем проведена документальна планова перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, з питання дотримання вимог законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2015, за наслідками якої складено акт від 29.06.2016 № 179/05-15-14-01-20334631, яким встановлено порушення, зокрема, вимог пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 3 розділу ІІІ Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, розділу І частини першої статті 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які призвели до заниження даних об`єкту оподаткування податком на прибуток за 2015 рік на 7546472грн. та відображення значення рядка 06 "Податок на прибуток" Декларації з податку на прибуток за 2015 рік всього у сумі 1358365грн.; підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту на загальну суму 5006579 грн., в тому числі за червень 2015 року на суму 4523764 грн., за серпень 2015 року на суму 84237 грн., за грудень 2015 року на суму 398578 грн., та занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 1560503 грн., в тому числі за вересень 2015 року на суму 163578 грн., за жовтень 2015 року на суму 672227 грн., за листопад 2015 року на суму 396004 грн., за грудень 2015 року на суму 328694 грн., та завищено суму від`ємного значення податку на додану вартість по рядку 24 декларації за вересень 2015 року на суму 4440424 грн.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугувало встановлення обставин безтоварності господарських операцій з контрагентами: Приватним акціонерним товариством "Торговий дом Астрон", Товариством з обмеженою відповідальністю "Ардок", Приватним акціонерним товариством "Вестастрой", Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова екскаваційна компанія", Приватним акціонерним товариством "Промстроймонтаж", Приватним підприємством "Вестапласт".
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13.12.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017, позов задоволено.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем надано усі необхідні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують його право на формування витрат та податкового кредиту. Під час розгляду справи судами не встановлено в діях позивача порушень податкового законодавства й, за висновком судів, розглядувані господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суть доводів, викладених у касаційній скарзі, зводиться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на прибуток і податку на додану вартість із зазначенням обставин, викладених у акті перевірки. Зокрема відповідач вказує на нереальність господарських операцій позивача з контрагентами з огляду на відсутність доказів транспортування товарів, журналу реєстрації довіреностей, сертифікатів якості виробника, документів навантаження-розвантаження будівельних матеріалів, їх оприбуткування та інформації щодо збереження тощо.
Письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу до суду не надходило.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Таким чином фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.
Відповідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування збільшується:
на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;
на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;
на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта.
Згідно ж пункту 138.2 вказаної статті Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування зменшується:
на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті;
на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта;
на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України).
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Іншими словами необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.