У Х В А Л А
12 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/12876/19
Провадження № 12-94гс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Рогач Л. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М, Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 910/12876/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "Видобувна компанія "Укрнафтобуріння" (далі - ПАТ "ВК "Укрнафтобуріння") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інновер Україна" (далі - ТОВ "Інновер Україна") про стягнення 4 346 226,28 грн за касаційною скаргою ТОВ "Інновер Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року і
ВСТАНОВИЛА:
ПАТ "ВК "Укрнафтобуріння" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Інновер Україна" про стягнення 4 346 226,28 грн, у тому числі: 2 193 860,43 грн авансового платежу, 548 118,01 грн - пені, 534 749,28 грн - 10% штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 10 днів, 1 069 498,56 грн - 20% штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 30 днів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 548 118,01 грн пені, 534 749,28 грн - 10% штрафу, 1 069 498,56 грн - 20% штрафу та 32 385,49 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У жовтні 2020 року ТОВ "Інновер Україна" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій відповідач просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2020 року в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення - про стягнення 171 119, 77 грн.
Касаційну скаргу мотивовано доводами про те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: статті 61 Конституції України, пункту 6 частини першої статті 3, частини другої статті 6, частини третьої статті 509, частини третьої статті 551, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини першої статті 216, статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також без урахування висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 19 грудня 2019 року у справі № 912/1153/19, від 10 липня 2018 року у справі № 927/1091/17, від 16 квітня 2018 року у справі № 904/149/17, від 30 серпня 2018 року у справі № 902/1054/17, від 6 березня 2018 року у справі № 910/9040/17, від 27 січня 2020 року у справі № 910/5051/19, від 6 листопада 2018 року у справі № 913/89/18, від 4 грудня 2018 року у справі №916/65/18, від 3 липня 2019 року у справі № 917/791/18, від 18 березня 2020 у справі № 902/417/18.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 грудня 2020 року справу разом з касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі приписів частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Мотивуючи передачу справи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду навів численний перелік правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах, у яких суд дійшов висновку, що зменшення розміру неустойки є правом суду, тож суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність/відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також вказав, що згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 9 лютого 2018 року у справі №911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі № 910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі № 922/1720/17, від 9 липня 2018 року у справі № 903/647/17 та від 8 серпня 2018 року у справі № 908/1843/17.
Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Тобто сторони, керуючись принципом свободи договору, за взаємною згодою мають право визначати штрафні санкції, їх кількість, вид, розмір та види порушення зобов`язання, за якими застосовується неустойка, тощо.
Водночас притягнення особи до подвійної відповідальності за одне й те саме господарське правопорушення, обраховане за один і той самий період, у вигляді стягнення двох штрафів у різному розмірі суперечить положенням статті 61 Конституції України як нормам прямої дії.
Тож Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відзначає, що наявність у договорі умов щодо стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов`язання за договором, двох видів штрафу (двох неустойок одного виду) з однаковою базою для нарахування неустойки з огляду на правову природу негрошового зобов`язання не відповідає статті 61 Конституції України. Вказаний критерій з огляду на застосовану конструкцію формулювання та його правовий характер є абсолютним та має застосуватися у всіх випадках, не враховуючи наявності чи відсутності іншого.