ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2021 року
м. Київ
справа № 178/279/20
провадження № 51-5670км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В. М.,
суддів Мазура М. В., Чистика А. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,
прокурора Сингаївської А. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Постаренка Д. В. на вирок Дніпровського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Овата Цілинного району Калмицької області, жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 9 червня 2020 рокуОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, за ч. 1 ст. 357 КК - до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70, ст. 72 КК призначено їй покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбуття призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на неї виконання певних обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_2 22 грудня 2019 року приблизно о 18:00 перебувала в належному ОСОБА_3 домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_2, де розпивала спиртні напої з власником та іншими особами. Того дня близько 18:15 ОСОБА_3 розмовляв по телефону та промовляв номер банківської карти, належної йому, та пін-код до неї, в результаті чого у ОСОБА_1 раптово виник злочинний умисел на таємне викрадення вищевказаної картки. Близько 18:30 ОСОБА_1, перебуваючи в гостях у домоволодінні ОСОБА_3, діючи умисно, таємно, з корисливих мотивів, вважаючи, що за її діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу взяла з полиці шафи в будинку потерпілого банківську картку ПАТ КБ "ПриватБанк" № НОМЕР_1, що є офіційним документом відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року підпунктів 1.4, 1.14, 1.27, 1.31, ст. 1, п. 15.2, ст. 15 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2000 року, ч. 4 ст. 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року та належить потерпілому ОСОБА_3, з метою зняття грошових коштів, що перебували на рахунку вказаної карти.
Далі 22 грудня 2019 року о 22:54 та 23 грудня 2019 року о 07:51, скориставшись банківською карткою, котра належить ОСОБА_3, та паролем до неї, ОСОБА_1 заволоділа грошовими коштами у загальній сумі 29 800 грн, тим самим спричинивши потерпілому ОСОБА_4 майнову шкоду на вказану суму.
Дніпровський апеляційний суд вироком від 11 листопада 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасував.
Ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 185 КК у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, за ч. 1 ст. 357 КК - у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив їй остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги та доводи, викладені у касаційній скарзі
У касаційній скарзі прокурор, не оскаржуючи фактичних обставин справи, доведеності винуватості засудженоїта юридичної кваліфікації її дій, просить змінити вирок апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та просить вважати ОСОБА_2 засудженою за ч. 1 ст. 185 КК у редакції Закону України № 1449-VI від 4 червня 2009 року до покарання у виді штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за ч. 1 ст. 357 КК - до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим просить призначити їй остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вказує про те, що вчинене засудженою кримінальне правопорушення було здійснено у період чинності ч. 1 ст. 185 КК у редакції Закону України № 1449-VI, санкцією якої було передбачено покарання у виді штрафу в розмірі від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А апеляційний суд призначив покарання у виді 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за редакцією Закону України № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року, тобто було застосовано закон, який не підлягав застосуванню, оскільки він посилює кримінальну відповідальність та погіршує становище засудженої.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримала скаргу представника публічного обвинувачення частково. Посилаючись на позицію прокурора в апеляційній скарзі та приписи ст. 421 КПК просила змінити оскаржуване рішення та звільнити ОСОБА_1 від покарання передбаченого ч. 1 ст. 185 та ч. 1 ст. 357 КК з підстав передбачених ст. 74 КК.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі та матеріали кримінального провадження, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.