Постанова
Іменем України
14 січня 2021 року
м. Київ
справа № 466/2383/19
провадження № 61-3463св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Волинської області,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу прокуратури Волинської області на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 31 липня 2019 року у складі судді Невойта П. С. та на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б.,
Шандри М. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Волинської області про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, прокуратури Волинської області про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що
18 лютого 2002 року Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами чужим майном у особливо великих розмірах шляхом обману, а також перевищення службових повноважень службовими особами прокуратури Залізничного району м. Львова, що спричинило тяжкі наслідки за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статтею 190, частиною третьою статті 365 КК України (в редакції 1960 року).
26 грудня 2003 року начальником слідчого відділу прокуратури Волинської області Підгорним О. Ф. відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України.
У результаті довготривалого розгляду справи 22 липня 2016 року слідчим прокуратури Волинської області остаточно закрито вказане кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 на підстав пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано.
У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 з 2003 року перебував на підписці про невиїзд, а все майно знаходилося під арештом, це негативно позначилося на звичайному способі його життя та обмежувало його життєві зв`язки, для поновлення яких необхідно докласти значних зусиль, він безпідставно був обмежений у вільному пересуванні більше десяти років, не мав можливості належно використовувати та реалізовувати свої права.
Через неналежне розслідування та незаконне притягнення до кримінальної відповідальності було завдано шкоди діловій репутації позивача, призвело до нервових хвилювань, стресу. За час незаконного перебування під слідством та судом понад 12 років він зазнав моральної шкоди, яка полягає у психічних стражданнях, перебування у стані безперервного нервового стресу, втраті нормальних життєвих зав`язків, були порушені його конституційні права, у здійсненні яких він був обмежений. Обранням запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд він був обмежений у праві вибору вільного пересування. Зазначає, що внаслідок неправомірних дій органу досудового розслідування позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює, в розмірі 925 950,00 грн.
Посилаючись на зазначене, просив суд задовольнити позовні вимоги та стягнути моральну шкоду в розмірі 925 950,00 грн.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31 липня
2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 625 950,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судові витрати віднесено на рахунок держави.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та прокуратури були порушені конституційні права позивача, що завдало йому фізичних і моральних страждань, призвело до погіршення психологічного стану. Перебування на підписці обмежувало право вільного пересування позивача, а також обмежувалося право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, суд першої інстанції вважав, що за час незаконного перебування громадянина перед слідством та судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць перебування перед слідством та судом.
Таким чином, виходячи з мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи, ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 625 950,00 грн, із розрахунку 4 173,00 грн (мінімальна заробітна плата станом на час винесення рішення) за 150 місяців перебування під слідством і судом.
На думку судів, вимоги в частині стягнення моральної шкоди у розмірі
300 000,00 грн (у розрахунку додатково по 2 000,00 грн за кожен місяць) є необґрунтовані та не доведені позивачем. Після закриття кримінального провадження запобіжні заходи відносно ОСОБА_1 були скасовані, позивачем не надано належних доказів щодо додаткових негативних наслідків під час проведення досудового слідства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 лютого 2020 року заступник прокурора Волинської області звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 липня 2019 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року, у якій, з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить суд змінити оскаржувані судові рішення, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 550 836,00 грн із урахуванням 132 місяців перебування позивача під слідством і судом, а не 150 місяців.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У червні 2020 року справу № 466/2383/19-ц передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень прокуратура Волинської області зазначає застосування судом апеляційної інстанції норми права без врахування правового висновку, викладеного в постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16-ц,
від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13, від 12 лютого 2020 року у справі № 295/692/17 щодо визначення розміру моральної шкоди.
У вказаних постановах Верховним Судом зроблено висновок, зокрема, про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.
Позивачем не надано переконливих доказів заподіяння йому моральної шкоди у розмірі більшому, ніж визначено законодавством, а тому має бути визначений із розрахунком перебування під слідством та судом позивача, а саме: 132 місяців.
В ухвалі Верховного Суду від 18 травня 2020 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга прокуратури Волинської області подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
У червні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу прокуратури Волинської області, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Відзив мотивовано тим, що незначне перевищення розміру відшкодування моральної шкоди від мінімально встановленого законом є виправданим, зважаючи на загальний, значний термін перебування під слідством і судом (12 років), що становить більше 30 % загальної тривалості життя позивача і більше 50 % тривалості життя від повноліття. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 465/5299/15-ц.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 19 грудня 2003 року Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу за фактом заволодіння невстановленими особами на арештмайданчику в с. Солонка Пустомитівського району Львівської області за частиною четвертою статті 190 КК України, виділено з кримінальної справи № 50-37-2 в окреме провадження та направлено для подальшого розслідування в СУ УМВСУ у Львівській області.
26 грудня 2003 року начальником слідчого відділу прокуратури Волинської області Підгорним О. Ф. відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України (а. с. 54, т. 1).
30 грудня 2003 року прокуратурою Волинської області ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України (в редакції 1960 року) та обрано запобіжний у вигляді підписки про невиїзд (а. с. 55, т. 1).
Прокуратурою Волинської області було складено обвинувальний висновок у справі про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України 1960 року, а справу направлено для розгляду в Шевченківський районний суд м. Львова.
08 грудня 2004 року постановою Шевченківського районного суду м. Львова справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України 1960 року направлено прокурору Волинської області для проведення додаткового розслідування (а. с. 61-67,
т. 1).
29 березня 2005 року ухвалою Апеляційного суду Львівської області постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 08 грудня
2004 року скасовано.
22 квітня 2005 року Апеляційним судом Львівської області справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України 1960 року передано для розгляду в Пустомитівський районний суд Львівської області (а. с. 71, т. 1).
13 серпня 2012 року вироком Пустомитівського районного суду Львівської області ОСОБА_1 виправдано за частиною третьою статті 166 КК України в редакції 1960 року у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину (а. с. 72-78, т. 1).
30 жовтня 2012 року ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області за апеляцією прокурора, який брав участь у справі, вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 серпня 2012 року, яким ОСОБА_1 виправдано за частиною третьою статті 166 КК України в редакції 1960 року, було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд (а. с.79-80, т. 1).
05 квітня 2013 року під час нового судового розгляду справи про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України (1960 року), постановою Пустомитівського районного суду Львівської області кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 повернуто прокурору Волинської області для її об`єднання з кримінальним провадженням № 12013150270000181 від 19 лютого
2013 року за частиною четвертою статті 190 КК України та організації проведення додаткового розслідування (а. с. 81-85,т. 1).
Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін.
23 травня 2013 року прокуратурою Волинської області кримінальну справу відповідно до вимог статті 218 КПК України направлено до прокуратури Львівської області, якою проведення досудового розслідування доручено прокуратурі Пустомитівського району Львівської області.
30 травня 2013 року постановою в.о. прокурора Львівської області
Татарина Б. С. здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013150270000181 доручено прокуратурі Пустомитівського району Львівської області (а. с. 86-87, т. 1).
31 травня 2013 року відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України (в редакції 1960 року) внесено до ЄРДР № 42013150270000046.
10 червня 2013 року прокуратурою Пустомитівського району Львівської області кримінальні провадження № 42013150270000046 та
№ 12013150270000181 об`єднано в одне провадження за
№ 12013150270000181 (а. с. 88-89, т. 1).
08 липня 2013 року постановою заступника прокурора Львівської області визначено підслідність вказаного кримінального провадження за прокуратурою м. Львова (а. с. 90, т. 1).
25 липня 2013 року постановою заступника Генерального прокурора України Войцишена В. Д. здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12013150270000181 доручено слідчим органам прокуратури Волинської області.
07 серпня 2013 року постановою в.о. прокурора Волинської області
Троца В. М. здійснення досудового розслідування у вказаному провадженні доручено слідчому прокуратури м. Нововолинська Волинській області
(а. с. 92, т. 1).
17 вересня 2013 року старшим слідчим прокуратури м. Нововолинська, Волинській області Божко С. І. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12013150270000181 у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 166 КК України (в редакції 1960 року) (а. с. 96-105,
т. 1).
26 грудня 2013 року Нововолинським міським судом Волинської області скасовано постанову старшого слідчого прокуратури м. Нововолинська Волинської області Божко С. І. про закриття кримінального провадження
№ 12013150270000181 від 17 вересня 2013 року (а. с.106-112, т. 1).
21 березня 2014 року старшим слідчим СВ прокуратури Волинської області Божко С. І. повторно закрито вказане кримінальне провадження (а. с. 115-125).
21 травня 2014 року Луцьким міжрайонним судом Волинської області скасовано постанову старшого слідчого СВ прокуратури Волинської області про закриття кримінального провадження № 12013150270000181
від 21 березня 2014 року (а. с.126-127,т. 1).
31 липня 2014 року слідчим в ОВС СВ прокуратури Волинської області повторно закрито вказане кримінальне провадження (а. с. 128-135, т. 1).
19 жовтня 2015 року Луцьким міжрайонним судом Волинської області скасовано постанову слідчого в ОВС СВ прокуратури Волинської області про закриття кримінального провадження № 12013150270000181 від 31 липня 2014 року (а. с.136-137, т. 1).
22 липня 2016 року старшим слідчим СВ прокуратури Волинської області остаточно закрито вказане кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано (а. с. 138-145, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).