ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2021 року
м. Київ
справа № 814/467/17
адміністративне провадження № К/9901/31211/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.08.2017 (суддя Біоносенко В.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 (головуючий суддя: Осіпов Ю.В., судді: Димерлій О.О., Скрипченко В.О.) у справі № 814/467/17 за позовом Приватного підприємства "Євродор" до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2017 року Приватне підприємство "Євродор" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.02.2017: №0000951401, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 321507,01грн.; №0000961401, яким зменшено суму податкового зобов`язання на 114082,14грн. та зменшено суму податкового кредиту на 104226,00грн. за платежем "податок на додану вартість".
Позовні вимоги обґрунтовано наявністю усіх первинних документів щодо взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Екоенерджи" та Приватним підприємством "Демаркет", на підставі яких сформовано податковий кредит, утім відповідачем безпідставно не визнається право Приватного підприємства "Євродор" на врахування у податковому обліку коштів, сплачених за спірними договорами поставки продукції та транспортних послуг.
Судами встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна документальна перевірка Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за вересень 2015 року та серпень 2016 року по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Екоенерджи" у вересні 2015 року та Приватним підприємством "Демаркет" у серпні 2016 року, що оформлена актом від 18.01.2017 №2/14-09-14/35685424, яким встановлено порушення вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет за серпень 2016 на суму 104226,00грн., та за вересень 2015 року завищено від`ємне значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у сумі ПДВ 321507,01грн.
До таких висновків відповідач дійшов на підставі того, що у контрагентів позивача відсутній у достатній кількості кваліфікований персонал для здійснення статутної діяльності, в тому числі за спеціальною освітою; в штаті наявні тільки керівні посади; відсутній відповідний обсяг основних фондів: транспортні засоби для переміщення товару; приміщення для зберігання товарів; виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності; фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку не встановлено; відсутній зв`язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку: придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку; відсутній рух активів, зобов`язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарських операцій; відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.08.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017, позов задоволено.
Приймаючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновки акта перевірки спростовуються наявними у матеріалах справи первинними документами. Крім того суди дійшли висновку, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, а тому такі рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається на безтоварність господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екоенерджи", Приватним підприємством "Демаркет". Зокрема, вказує на неможливість надання транспортних послуг та послуг з поставки продукції, з огляду на те, що під час перевірки не встановлено наявності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).
Щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоенерджи", то скаржник вказує на ненадання позивачем відомостей складського обліку, інших документів про залишки матеріалів: щебня фракції 5/10, щебня фракції 10/20, відсіву, даних бухгалтерського обліку по оприбуткуванню та списанню матеріалів на виробничі потреби, навантаженню та розвантаженню, перевезенню матеріалів, актів виконаних робіт, робочих нарядів на виконання робіт, наказів на відрядження працівників, відомостей з нарахування заробітної плати працівникам.
Стосовно ж господарських операцій позивача з Приватним підприємством "Демаркет" відповідачем зазначено про непредставлення до перевірки відомостей складського обліку, інших документів, що підтверджують отримання та використання на виробничі потреби матеріалів від цього контрагента, а саме даних бухгалтерського обліку щодо оприбуткування та списання матеріалів на ці потреби: актів виконаних робіт, видаткових накладних, податкових накладних, робочих нарядів на виконання робіт, наказів на відрядження працівників, відомостей щодо нарахування заробітної плати працівникам, заявок на поставку відповідної партії товару, сертифікатів відповідності, паспортів якості на товар.
Письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу до суду не надходило.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Отже будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
За змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Іншими словами необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).