Постанова
Іменем України
12 січня 2021 року
м. Київ
справа № 753/9240/18
провадження № 61-16204 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада
2019 року у складі судді Даниленка В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця"), яке в подальшому змінило тип та перейменовано
в акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця"), про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
та за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він працював на посаді головного інженера Департаменту приміських пасажирських перевезень ПАТ "Укрзалізниця". На підставі рішення правління ПАТ "Укрзалізниця"
від 20-21 грудня 2016 року № 87 затверджено нову структуру Департаменту приміських пасажирських перевезень, чисельністю 32 штатні одиниці, у якій відсутня займана ним посада, та Положення про Департамент приміських пасажирських перевезень (введені у дію наказомПАТ "Укрзалізниця"
від 16 січня 2017 року № 022).
Вказував, що з повідомленням про вилучення посади головного інженера від 21 вересня 2017 року № Цкадр-586 він був ознайомлений 29 вересня 2017 року, однак пропозицію щодо зайняття вакантних посад отримав
30 листопада 2017 року, що не відповідає положенням статті 49-2
КЗпП України. При цьому запропонований перелік посад не містив жодного опису щодо умов та характеру праці.
Подання щодо надання згоди на його звільнення було розглянуто на засіданні первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України. Листом від 05 січня 2018 року розірвання трудового договору з ним
не погоджено. Разом з цим, 28 лютого 2018 року ПАТ "Укрзалізниця" повторно звернулося до первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України з листом щодо надання згоди на його звільнення. Листом
від 15 березня 2018 року ПАТ "Укрзалізниця" повідомлено, що на засіданні профкому від 06 березня 2018 року погоджено розірвання з ним трудового договору.
Спільним наказом виконуючого обов`язки голови правління
ПАТ "Укрзалізниця" ОСОБА_2 та члена правління ПАТ "Укрзалізниця" ОСОБА_3 від 18 квітня 2018 року № 755/ос його звільнено
на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП Україниу зв`язку
зі скороченням штату з 19 квітня 2018 року.
Вважав, що вилучення зі штату посади головного інженера відбулося формально та лише з метою його звільнення з підприємства, із численними порушеннями порядку вивільнення працівників у зв`язку зі змінами
в організації виробництва і праці та без урахування гарантій для працівників, обраних до складу профспілкових органів, що є підставою
для визнання наказу про звільнення незаконним і, як наслідок, поновлення на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Крім того, такими неправомірними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, яких він зазнав,
та яку оцінив у розмірі 300 000 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати наказ
про його звільнення від 18 квітня 2018 року № 755/ос незаконним; поновити на посаді головного інженера Департаменту приміських пасажирських перевезень ПАТ "Укрзалізниця"; стягнути з ПАТ "Укрзалізниця" середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення по день фактичного поновлення на роботі; стягнути з ПАТ "Укрзалізниця" середній заробіток за весь час затримки виплат, належних йому при звільненні; стягнути з ПАТ "Укрзалізниця" моральну шкоду у розмірі 300 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада
2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що роботодавцем дотримано всіх вимог закону при вивільненні позивача. Районний суд встановив, що у відповідача дійсно відбулися зміни у структурі Департаменту приміських пасажирських перевезень ПАТ "Укрзалізниця", вилучено посаду головного інженера, яку займав позивач. ОСОБА_1
був попереджений про наступне вивільнення, йому запропоновано вакантні посади, на які останній не погодився. Вказане свідчить про відсутність правових підстав для визнання наказу про звільнення незаконним. Розрахунок із позивачем при звільненні проведено у повному обсязі
та відповідно до норм КЗпП України, йому виплачено вихідну допомогу (стаття 44 КЗпП України).
Позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку
за час вимушеного прогулу є похідними і не підлягають задоволенню. Вимога позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача
є безпідставною, оскільки звільнення законне.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 27 листопада
2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи й ґрунтуються на нормах діючого законодавства.
Суд апеляційної інстанції вказав, що з повідомленням про вилучення посади головного інженера від 21 вересня 2017 року № Цкадр-586 позивач був ознайомлений 29 вересня 2017 року, однак пропозицію щодо зайняття вакантних посад він отримав 30 листопада 2017 року. Разом з цим, позивача було звільнено 19 квітня 2018 року, тобто через 4 місяці після ознайомлення його зі списком вакантних посад і вказане не зумовило порушення його трудових прав, жодних негативних наслідків із цього приводу позивач не зазнав. Від запропонованих роботодавцем вакансій ОСОБА_1 відмовився. Крім того, на засіданні первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці від 06 березня 2018 року встановлено,
що позивачу було запропоновано посаду головного інженера служби приміських пасажирських перевезень регіональної філії "Південно-Західна залізниця", на яку ОСОБА_1 згоду не надав. Іншим керівним посадам кваліфікація позивача не відповідала.
Апеляційний суд зазначив, що трудовий договір може бути розірваний
не пізніш як через місяць саме з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації на припинення трудових відносин
з працівником, а не з дня ухвалення такого рішення, а тому звільнення позивача відбулося у встановлений трудовим законодавством строк (частина восьма статті 43 КЗпП України). При цьому нормами КЗпП України не встановлено обмеження щодо повторного звернення до первинної профспілкової організації з поданням про надання згоди на розірвання трудового договору.
Розрахунок із позивачем при звільненні проведено у повному обсязі, доказів на спростування зазначеного позивачем не надано.
Суд апеляційної інстанції врахував подібний правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 лютого 2020 року у справі
№ 725/3265/18 (провадження № 61-11251св19).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись
на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема:суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 15 червня 2020 року у справі № 591/1128/18 (пункт 1 частини другої статті 389
ЦПК України); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частин п`ятої та восьмої статті 43 КЗпП України (пункт 3 частини другої статті 389
ЦПК України); суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, та про приєднання доказів до матеріалів справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу
№ 753/9240/18 із Дарницького районного суду міста Києва. Надіслано іншому учаснику справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги той факт, що при його звільненні роботодавцем порушено порядок вивільнення працівника у зв`язку зі змінами в організації виробництва
і праці. Зокрема, відповідач не запропонував йому одночасно
з попередженням про звільнення з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України всі наявні вакантні посади на підприємстві (частина друга статті 40, стаття 49-2 КЗпП України). Вказує, що суди
не з`ясували, чи було йому запропоновано всі вакантні посади,
які існували на день звільнення на підприємстві, а деякі із запропонованих посад не були вакантними. Процедура звільнення не відповідає також положенням Статуту відповідача та іншим локальним нормативно-правовим актам.
Крім того, у матеріалах справи відсутня згода виборного органу первинної профспілкової організації на його звільнення, яка була б отримана
у законний спосіб. Згода виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення від 06 березня 2018 року не може бути врахована при вирішення вказаного спору, оскільки надана на прохання посадових осіб відповідача, які не наділені відповідними повноваженнями.
Зазначає, що при застосуванні до спірних правовідносин частини восьмої статті 43 КЗпП України (трудовий договір може бути розірвано не пізніше
як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації на припинення трудових відносин з працівником), судами не було враховано положення частини п`ятої статті 43 КЗпП України, якою визначено строки повідомлення профспілковою організацією роботодавця про прийняте рішення щодо можливості розірвання трудового договору. Вважає, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання представника позивача про витребування доказів та приєднання доказів
до матеріалів справи. При цьому судами не досліджувалися докази
на підтвердження проведення розрахунку з працівником у порядку
та строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Також посилається на відповідну судову практику Верховного Суду
у даній категорії справ.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного
Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ "Укрзалізниця", в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що відповідачем дотримано вимоги законодавства про працю щодо процедури звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів. При цьому, посади, на які в касаційній скарзі вказує позивач, не були йому запропоновані, оскільки не відповідали його кваліфікації. Крім того, заявником до касаційної скарги долучено нові докази, які не були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду України
та Верховного Суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.