ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2021 року
м. Київ
справа № 922/526/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
Офіса Генерального прокурора: Голуб Є.В.,
відповідача-1: не з`явились,
відповідача-2: не з`явились,
відповідача-3: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Прокурора Харківської області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2020
та ухвалу Господарського суду Харківської області від 01.10.2019
у справі № 922/526/19
за позовом Заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області
до:
1. Головного управління Держгеокадастру у Харківській області;
2. ОСОБА_1 ;
3. Фермерського господарства "Ранг"
про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди, суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації та повернення земельної ділянки площею 11, 4318 га,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2019 року Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Ранг" про: визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26.09.2014 № 2306-СГ; визнання недійсним договору оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 11,4318 га, який укладено 21.11.2014 між ГУ Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1, та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки; визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 11,4318 га, який укладено 06.01.2017 між ОСОБА_1 та ФГ "Ранг", та скасування державної реєстрації права суборенди земельної ділянки; зобов`язання повернути земельну ділянку загальною площею 11,4318 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп`янського району Харківської області, кадастровий номер 6323783000:02:000:0608 вартістю 317 820,32 грн. державі в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області.
Позовні вимоги мотивовано тим, що звертаючись до ГУ Держземагенства у Харківській області із заявою про отримання земельної ділянки, ОСОБА_1 не мав на меті створити нове фермерське господарство, а його дії були спрямовані на отримання ФГ "Ранг" в користування спірної земельної ділянки за спрощеною процедурою - без проведення земельних торгів (аукціону), передбачених ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України у відповідній редакції.
В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів в суді прокурор зазначив необхідність вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму повернення спірної землі із незаконного користування відповідачів. На думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в недотриманні ГУ Держземагентства у Харківській області вимог спеціального законодавства, що призвело до незаконної передачі у користування ОСОБА_1, а згодом в суборенду ФГ "Ранг" без проведення обов`язкових земельних торгів (аукціону), чим підривається авторитет держави в особі органів виконавчої влади, які уповноважені на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території. З огляду на те, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області є органом, уповноваженим державою на здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, у т.ч. законності укладення цивільно-правових угод з цих питань, і є відповідачем у даній справі, прокурор звернувся до суду з даним позовом самостійно.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.10.2019 (суддя Жиляєв Є.М.), залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 (колегія суддів у складі: Пушай В.І. - головуючий, Істоміна О.А., Пелипенко Н.М.), позов залишено без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Судові рішення мотивовані тим, що прокурором безпідставно при подані позову до суду не визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах у даній справі, не обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі, а також не наведено обставин нездійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень. При цьому суди обох інстанцій зазначили, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), яка наділена повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, відтак самостійно має право звертатися до суду з метою здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави. Крім того, Голова Держгеокадастру наділений повноваженнями самостійно скасовувати акти своїх територіальних органів, тобто, усунення порушеного права держави може відбуватися і у позасудовій процедурі. Таким чином, на виконання ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор був зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це Держгеокадастр, який мав розглянути таке звернення та за наявності підстав мав право самостійно скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області "Про передачу в оренду земельної ділянки" від 26.09.2014 № 2306-СГ, або здійснювати у обраний прокурором спосіб захист інтересів держави у спірних правовідносинах, однак вказаного не зробив.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та ухвалою місцевого господарських судів, Прокурор Харківської області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами обох інстанцій неправильно застосовано норми ст. 1311 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 226 ГПК України, у зв`язку з чим вони дійшли помилкових висновків залишення позову без розгляду.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено останню до розгляду на 10.11.2020 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 03.11.2020.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 03.11.2020 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач-3 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на помилковість доводів скаржника та правильність висновків судів обох інстанцій.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.11.2020 оголошено перерву до 17.11.2020.
Розгляд касаційної скарги у справі не відбувся 17.11.2020 у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному.
Ухвалою від 24.12.2020 призначено касаційну скаргу до розгляду на 12.01.2021.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення прокурора, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та ухвалу місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).