ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2021 року
м. Київ
справа № 813/2342/17
адміністративне провадження № К/9901/35750/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження справу №813/2342/17 за адміністративним позовом Приватного підприємства "Олівейра" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 (суддя Кухар Н.А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2017 (головуючий суддя Коваль Р.Й., судді: Довгополов О.М., Судова-Хомюк Н.М.),
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Олівейра" (далі також ПП "Олівейра", позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі також ГУ ДФС, відповідач) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2017 №0003371401.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2017, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.08.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2017 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у справі №813/2342/17.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №№813/2342/17 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 11.01.2021 матеріали справи прийнято судом до провадження та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження на 12.01.2021.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. Як вважає відповідач, додані до перевірки документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту в розумінні приписів податкового законодавства. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, посилаючись на наявну податкову інформацію стосовно контрагентів.
Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Переглядаючи постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПП "Олівейра" зареєстроване виконавчим комітетом Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області 05.06.1997; перебуває на податковому обліку в Галицькій ОДПІ (Пустомитівське відділення) ГУ ДФС у Львівській області; є платником, зокрема: податку на додану вартість та податку на прибуток.
Згідно направлень від 23.01.2017 у період з 23.01.2017 по 03.02.2017 посадовими особами податкового органу провело планову виїзну документальну перевірку ПП "Олівейра" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2014 по 30.09.2016.
За результатами перевірки складено акт за від 17.02.2017 №111/13-01-14-01/23961914, яким встановлено, що позивачем порушено приписи: пунктів 135.1, 135.2, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, статті 149, пункту 152.2 статті 152 Податкового кодексу України (далі - ПК України; редакція до 01.01.2015); підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134; пункту 135.1 статті 135; пункту 137.1 статті 137 ПК України (редакція після 01.01.2015), внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 690370грн.
На підставі висновків акта перевірки та відповідно до встановлених порушень відповідачем 21.03.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення №0003371401, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток" у розмірі 805927грн., у тому числі: за податковими зобов`язаннями у розмірі 690370грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 115557грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, ПП "Олівейра" оскаржило його до суду.
Позовні вимоги мотивовано тим, що податкове повідомлення-рішення прийнято безпідставно, оскільки ґрунтується на помилкових висновках контролюючого органу про порушення позивачем норм чинного законодавства, що не відповідають фактичним обставинам. У свою чергу, реальність господарських операцій Підприємства з його контрагентами підтверджена належними доказами.
Відповідач проти позову заперечив, вказав, що в обсязі наданих до перевірки документів та отриманої інформації, при аналізі ланцюгів поставки до контрагентів позивача, неможливо встановити коло контрагентів останніх, які мали можливість поставити лісопродукцію та дослідити походження товару, перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з постачальниками товару.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених сторонами. Також судами зауважено, що відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що позивач отримав від контрагентів-продавців суми безповоротної фінансової допомоги, зокрема у вигляді суми коштів згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, або у вигляді суми безнадійної заборгованості, або основної суми кредиту або депозиту, що надані без встановлення строків повернення такої основної суми.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.