ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2021 року
м. Київ
справа № 815/3986/16
адміністративне провадження № К/9901/31614/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Арцизької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2016 року (суддя Завальнюк І.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 року (головуючий суддя Кравченко К.В., судді: Лук`янчук О.В., Градовський Ю.М.) у справі №815/3986/16 за позовом Арцизької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості рішення про застосування адміністративного арешту майна,
ВСТАНОВИВ:
Арцизька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (надалі - позивач, податковий орган, контролюючий орган) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила суд підтвердити обґрунтованість рішення начальника податкового органу від 04.08.2016 року про застосування адміністративного арешту майна Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1 ).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв`язку з відмовою платника податків в реалізації контролюючим органом права на проведення фактичної перевірки, начальником податкової служби прийнято рішення від 04.08.2016 року про застосування адміністративного арешту майна платника податків. Так, з урахуванням вказаних обставин та в силу діючих норм законодавства, контролюючий орган просить підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_1 .
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про відмову в задоволені позовних вимог податкового органу по даній справі, керувались приписами пунктів 94.10, 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, відповідно до яких арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом, та у разі відсутності протягом цього строку рішення суду, такий адміністративний арешт вважається припиненим.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що судові рішення були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій невірно застосували приписи статті 94 Податкового кодексу України. Зазначає, що платник податків зобов`язаний не перешкоджати законній діяльності контролюючого органу, та виконувати законні вимоги посадових осіб. Посилається на те, що єдиною підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки законодавець визначив непред`явлення або не надіслання у випадках, визначених Податковим кодексом України, платнику податків цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням встановлених вимог. Вважає, що адміністративний арешт майна платника податків - це винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом. Зауважує, що відповідно до частини 5 статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, відмова у прийнятті подання унеможливлює повторне звернення заявника з таким самим поданням. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.
Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.08.2016 року начальником податкового органу виданий наказ №296 про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 за період з 16.08.2015 року по 16.08.2016 року з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та дотримання вимог діючого законодавства у сфері обігу підакцизних товарів тривалістю 10 діб; направлення на перевірку від 03.08.2016 року №№ 219, 220.
В цей же день, 03.08.2016 року о 23:00 годині представники контролюючого органу прибули до господарської одиниці: бар "Уют", що належить ФОП ОСОБА_1, пред`явили останньому наказ та направлення на проведення перевірки, з якими підприємець відмовився ознайомитися, та перевіряючих до проведення перевірки не допустив. Про відмову від підписання направлень на перевірку та відмову від допуску до перевірки перевіряючими складені акти від 04.08.2016 року №№, 33/15-07-40, 35/15-07-40-01 та звернення про застосування адміністративного арешту майна платника податків. За результатами розгляду цього звернення начальником податкового органу 04.08.2016 року о 17:00 годині прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1
05.08.2016 року о 10 год. 18 хв. до Одеського окружного адміністративного суду надійшло подання податкового органу про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1, яке ухвалою суду 05.08.2016 року о 14:00 годині (справа № 815/3868/16) залишено без руху, а ухвалою суду від 05.08.2016 року о 16:40 годині повернуто заявнику - податковому органу через не усунення його недоліків. Податковий орган 12.08.2016 року звернувся до суду в загальному порядку з тими самими вимогами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.