ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2021 року
м. Київ
справа № 812/1511/15
адміністративне провадження № К/9901/27578/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Юрченко В.П., Хохуляка В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду у складі судді Шембелян В.С. від 12 травня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Васильєвої І.А., Жаботинської С.В. від 20 липня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових вимог,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Старобільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Луганській області; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові вимоги від 04 липня 2015 року №231-25 про визначення Товариству грошового зобов`язання на загальну суму 5398,79 грн., у тому числі земельний податок з юридичних осіб - 187,62 грн., орендна плата з юридичних осіб - 5211,17 грн., від 06 липня 2015 року №207-25 про визначення Товариству грошового зобов`язання на загальну суму 5790,85 грн., у тому числі орендна плата з юридичних осіб - 5758,04 грн., пеня у розмірі 32,81 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що статтею 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" №1669-VII від 02 вересня 2014 року (далі - Закон №1669) передбачено звільнення суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції (далі - АТО), на період її проведення від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності, а тому, оскільки воно як суб`єкт підприємницької діяльності здійснює свою діяльність саме на цій території, то звільняється від виконання обов`язку зі сплати за землю.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові вимоги.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що Товариство знаходиться, провадить господарську діяльність в зоні проведення АТО, на цій же території розташовані й земельні ділянки, право на користування яких є у позивача, отримало сертифікати Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили, а відтак у відповідності до положень статті 6 Закону №1669-VII на період проведення АТО звільняється від виконання обов`язку зі сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення процесуальних норм, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В касаційній скарзі вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкових вимог, оскільки стаття 6 Закону №1669 не визначає порядок звільнення від плати за користування землею та не змінює регулювання податкових відносин; при цьому Товариство самостійно задекларувало та подало до податкового органу декларації про нарахування плати за землю за 2014 рік й не скористалося правом податкової пільги як такої.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство зареєстровано як юридична особа за адресою: Луганська область, м. Луганськ, кв. Гайового, 35а, перебуває з 26 квітня 2001 року на податковому обліку.
Позивач є орендарем земельних ділянок, які знаходяться на території Новопсковського та Біловодського районів Луганської області.
Позивачем до контролюючого органу були подані податкові декларації з плати за землю на 2014 рік, якими було визначено річну суму орендної плати за землі державної або комунальної власності на 2014 рік та щомісячний розмір, який підлягає до сплати, та декларації, якими було визначено суми земельного податку на 2014 рік та щомісячний розмір, який підлягає до сплати.
Відповідно до зворотного боку облікової картки за позивачем станом на 06 липня 2015 року рахуються податкова заборгованість з плати за землю по Новопсковському району у сумі 5398,79 грн., яка складається із заборгованості по орендній платі з юридичних осіб по Новопсковському району у розмірі 5211,17 грн. та заборгованості по земельному податку з юридичних осіб по Новопсковському району у розмірі 187,62 грн.
Також за позивачем станом на 06 липня 2015 року рахуються податкова заборгованість з орендної плати за землю по Біловодському району у сумі 5790,85 грн., з яких основного платежу у сумі 5758,04 грн. та пені у сумі 32,81 грн.
Встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових вимог стала наявна за даними карток особових рахунків Товариства станом на 01 липня 2015 року заборгованість із плати за землю за вересень 2014 року.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Аналогічний обов`язок платника податків закріплений і в підпункті 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, згідно з яким платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктами 14.1.39, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).