ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2021 року
м. Київ
справа № 520/9872/18
адміністративне провадження № К/9901/15420/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року у справі за позовом Головного управління ДФС у Харківській області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна,
УСТАНОВИВ:
Головне управління ДФС у Харківській області звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило суд підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків; зупинити видаткові операції платника податків на рахунках платника податків відкритих в банківських установах, які обслуговують ФОП ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що у зв`язку з відмовою платника податків в реалізації контролюючим органом права на проведення фактичної перевірки, начальником ГУ ДФС у Харківській області прийнято рішення від 27 вересня 2018 року №9674/ФОП/20-40-13-05-14 про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС у Харківській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу ГУ ДФС у Харківській області від 17 серпня 2018 року №6083, фахівцями контролюючого органу здійснено вихід 20 серпня 2018 року за адресою провадження господарської діяльності відповідача.
Контролюючим органом пред`явлені направлення №2062, №2063, №2064 від 20 серпня 2018 року, з метою вручення наказу та ознайомлення з направленнями на проведення фактичної перевірки представнику відповідача, який зазначив, що не допускає перевіряючих осіб до проведення фактичної перевірки.
На підставі вищенаведеного позивачем складено акт від 20 серпня 2018 року №6439/20-40-13-14/1412785311236 про відмову у допуску до проведення фактичної перевірки відповідача.
У зв`язку із наведеним, позивачем прийнято рішення від 27 вересня 2018 року №9674/ФОП/20-40-13-05-14 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків відповідача.
Керуючись статтею 283 КАС України, ГУ ДФС у Харківській області звернулося до суду із адміністративним позовом про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків та зупинення видаткових операцій в загальному порядку.
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що на час розгляду справи, рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна відповідача фактично припинило свою дію, у зв`язку зі спливом 96 годин для визнання арешту обґрунтованим. Окрім того, позивач звернувся до суду з позовом про накладення арешту на кошти не у зв`язку з наявністю у відповідача податкового боргу та відсутністю майна для погашення такого боргу, а у зв`язку з не допуском працівників контролюючого органу до проведення перевірки. Будь-яких доказів, що на час виникнення спірних правовідносин у відповідача був податковий борг позивач не надав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені у статті 94 ПК України.
Згідно із положеннями п.94.1 ст.94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.
Відповідно до п.94.2 ст.94 ПК України, арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: 94.2.1. платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; 94.2.2. фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; 94.2.3. платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; 94.2.4. відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; 94.2.5. відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; 94.2.6. платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; 94.2.7. платник податків не допускає податкового керуючого до складення акту опису майна, яке передається в податкову заставу; 94.2.8. платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).
Тобто, арешт майна може бути застосований за наявністю хоча б однієї з визначених статтею 94 ПК України обставин.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття рішення про накладення адміністративного арешту майна слугував факт відмови платника податків від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення у відношенні нього перевірки.
Відповідно до п.94.4 ст.94 ПК України, арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.