ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2021 року
м. Київ
справа № 808/9011/15
адміністративне провадження № К/9901/27171/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіфремторг" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Сафронової С.В., суддів Поплавського В.Ю., Чепурнова Д.В. від 02 червня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скіфремторг" до Токмацької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Скіфремторг" (далі - позивач, Товариство) звернулося з адміністративним позовом до Токмацької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 20 серпня 2015 року №0001761500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 45000 грн. за основним платежем та 11250 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року позов задоволено повністю.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом було порушено порядок та строки проведення камеральної перевірки, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято без дотримання вимог пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме до спливу строку на подачу позивачем заперечень проти висновків акту перевірки, тобто протиправно. До того ж в порушення вимог пункту 58.1 статті 58 ПК України до податкового повідомлення-рішення не був доданий розрахунок податкового зобов`язання і штрафних (фінансових) санкцій.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 02 червня 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовив повністю.
Апеляційний суд, постановляючи рішення, по суті виходив з того, що внесення змін до податкової звітності можливе лише у разі самостійного виявлення помилки, що міститься у раніше поданій податковій декларації, відтак, оскільки уточнюючий розрахунок до податкової декларації з ПДВ за червень 2015 року поданий платником після складання та отримання акту камеральної перевірки, висновок контролюючого органу про заниження Товариством суми податкового зобов`язання є обґрунтованим; керівник позивача з`явився до податкової інспекції для розгляду та підписання акту камеральної перевірки, підписав його без заперечень, тому прийняття Інспекцією та вручення йому в той же день податкового повідомлення-рішення не може визнаватися порушенням прав платника податків та вимог податкового законодавства; висновки суду першої інстанції про ненадання відповідачем розрахунку до податкового повідомлення-рішення не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи; при проведенні перевірки Інспекцією не було порушено вимог пункту 200.22 статті 200 ПК України, адже зазначену норму з 01 січня 2015 року було виключено згідно із Законом України від 31 липня 2014 року №1621-VII.
Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, Товариство подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття ним рішення за неправильного застосування відповідних норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просило його скасувати та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року.
На обґрунтування своїх вимог Товариство зазначало про помилковість висновків суду апеляційної інстанції, адже податкове повідомлення-рішення не ґрунтується на вимогах закону, оскільки прийняте за наслідками камеральної перевірки, проведеної з порушенням приписів пункту 86.8 статті 86, пункту 200.10 статті 200 ПК України, а саме поза межами строків для проведення такої, й одночасно із складенням акту камеральної перевірки, що позбавило Товариство права подати заперечення проти висновків акту перевірки; крім того, підприємство подало податковому органу уточнюючий розрахунок, яким зменшено задекларовану у червні 2015 року суму податкового кредиту по виписаним контрагентом податковим накладним, які не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, однак такі обставини залишено поза увагою Інспекції при прийнятті рішення.
Інспекція у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 серпня 2015 року відповідачем за результатами проведеної камеральної перевірки податкової звітності Товариства з ПДВ за червень 2015 року складено акт №000176/08-12-15/38869058, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України, що полягало у віднесенні до складу податкового кредиту у червні 2015 року суми ПДВ у розмірі 45000 грн. по виписаним ТОВ "Карада" податковими накладними, які не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, внаслідок чого занижено податкові зобов`язання з ПДВ, що підлягають сплаті в бюджет, на 45000 грн.
Цього ж дня (20 серпня 2015 року) на підставі акту перевірки Інспекцією прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Також після складення та отримання акту перевірки позивачем 20 серпня 2015 року подано до Інспекції уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, що виправляються за червень 2015 року, у якому відкориговані вказані у звітній податковій декларації суми.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування ПДВ (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування ПДВ, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).
За змістом пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.
Згідно із пунктом 86.2 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.