ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2021 року
м. Київ
справа №1540/4122/18
адміністративне провадження №К/9901/36261/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №1540/4122/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області
про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області
на ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Кравченка К.В., суддів Вербицької Н.В., Джабурія О.В.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог і заяви про внесення змін до позовних вимог, просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ №255-к від 2 липня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області з 30 липня 2018 року;
- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року до дня поновлення на роботі з урахуванням посадового окладу, доплати за вислугу років і надбавки за ранг;
- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області надати відпустку позивачу за час попереднього вимушеного прогулу на 401 календарний день з дня поновлення на роботі;
- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області зробити перерахунок відпускних за 59 календарних днів наданої відпустки з урахуванням посадового окладу, доплати за вислугу років і доплати за ранг державного службовця;
- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області на користь позивача відпускні за 401 календарний день з урахуванням посадового окладу, доплати за вислугу років і надбавки за ранг у розмірі: 44004,27 грн;
- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області 96310,27 грн компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою зарплати (відпускних) за весь період вимушеного прогулу з 1 лютого 2008 року до 30 травня 2018 року, виплативши компенсацію одночасно з відпускними за минулі роки;
- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області встановити позивачу 7 ранг державного службовця з доплатою за ранг у розмірі: 400,00 грн;
- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області недонараховану суму грошової допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної зарплати за кожен рік відпустки з урахуванням посадового окладу, доплати за вислугу років і надбавки за ранг державного службовця у розмірі: 72661,20 грн;
- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати (відпускних) при наданні відпустки з 1 червня 2018 року до 30 липня 2018 року з дня фактичної виплати заробітної плати з 3 липня 2018 року;
- зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області перенести початок відпустки наданої ОСОБА_1 з 1 червня 2018 року до 30 липня 2018 року з дня фактичної виплати заробітної плати з 3 липня 2018 року;
- стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі: 5000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі №2а/4555/08/1570, наказом №222-к від 30 травня 2018 року позивача було поновлено з 1 лютого 2008 року на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області. З 1 червня 2018 року до 30 липня 2018 року ОСОБА_1 знаходився у відпустці тривалістю 59 календарних днів.
Позивач зазначив, що 31 травня 2018 року і 1 червня 2018 року він звернувся із заявами до відповідача про надання відпустки з наступним звільненням після закінчення відпустки, проте, наказом №255-к від 2 липня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено за угодою сторін 30 липня 2018 року, відповідно до частини другої статті 86 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (надалі також - "КЗпП України").
На думку позивача, наказ №255-к від 2 липня 2018 року про його звільнення є незаконним, оскільки він виданий з порушенням частини першої статті 86 Закону України "Про державну службу" і пункту 1 частини першої статті36 КЗпП України, так як позивач письмової заяви про звільнення 30 липня 2018 року не писав і згоди не надавав. Позивач просив його звільнити після закінчення відпустки.
Крім того, як зазначив позивач, відповідач порушив його право на використання відпустки з наступним звільненням після закінчення відпустки, закріплене Законом України "Про відпустки".
Також позивач вказав, що в наказі про звільнення при розрахунку виплати компенсації за невикористані дні відпустки в період роботи з 1 лютого 2008 року до 30 липня 2018 року кількість календарних днів невикористаної відпустки знижена на чотири календарних дня, позивачу основну відпустку необхідно збільшити на 3 дні, а додаткову на 1 день, всього відпустку необхідно збільшити на 4 календарних дні, а тому не використанні календарні дні відпустки становитимуть 401 календарний день.
Разом з тим, на думку позивача, в порушення пункту 5 статті 39 і статті 50 Закону України "Про державну службу", в наказі про поновлення позивача на роботі не встановлено ранг державного службовця і доплату за ранг, не вказано посадовий оклад і не встановлено надбавку за вислугу років.
Позивач посилався на порушення відповідачем порядку ознайомлення його з наказом про звільнення. Крім того, позивач зазначив, що відпускні були перераховані на його банківський рахунок лише 3 липня 2018 року, тобто із затримкою більше як на один місяць. Окрім того, відповідач порушив положення статті 21 Закону України "Про відпустки", оскільки несвоєчасна виплата відпускних служить підставою для перенесення відпустки.
Також, на думку позивача, розрахунок середньої заробітної плати для виплати грошової допомоги на оздоровлення проводиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів, отже відповідач не у повному обсязі нарахував і виплатив грошову допомогу на оздоровлення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 неотриману суму грошової допомоги на оздоровлення за період з 2008 року до 2017 року.
Зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати за період з 1 лютого 2008 року до 30 травня 2018 року в порядку, встановленому Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Приймаючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наказ №255-к від 2 липня 2018 року про звільнення позивача з 30 липня 2018 року за угодою сторін в останній день відпустки є правомірним та узгоджується з приписами частини другої статті 86 Закону країни "Про державну службу" і пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Окремо суд першої інстанції вказав на безпідставність вимог позивача надати йому відпустку за весь час попереднього вимушеного прогулу тривалістю 401 календарний день, пославшись на положення статті 10 Закону України "Про відпустки", яка визначає, що загальна тривалість щорічних основної і додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року скасовано і ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №255-к від 2 липня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи Головного управління Держпродспоживслужби в Одеської області з 30 липня 2018 року.
Зобов`язано Головне управління Держпродспоживслужби в Одеської області нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року до дня поновлення на роботі.
Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь позивача моральну шкоду у розмірі: 5000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вказане рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що 31 травня 2018 року позивач подав заяву про надання відпустки з 31 травня 2018 року за весь час вимушеного прогулу з наступним звільненням після закінчення відпустки.
Окремо в заяві від 1 червня 2018 року позивач повторно наголосив на своєму бажанні піти у відпустку на весь строк невикористаної відпустки за весь час вимушеного прогулу (401 календарний день), тобто за період з 1 лютого 2008 року до 30 травня 2018 року.
Отже, позивач чітко визначив дату початку відпустки - 31 травня 2018 року, але не вказав дату закінчення відпустки, яка відповідно до статті 3 Закону України "Про відпустки" мала бути днем звільнення позивача.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що між сторонами не була досягнута домовленість про припинення трудового договору за угодою сторін, оскільки сторони не домовились щодо останнього дня відпустки позивача, який мав бути датою його звільнення, а тому у відповідача не було правових підстав для звільнення позивача з 30 липня 2018 року наказом №255-к від 2 липня 2018 року за згодою сторін.
Зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року до дня поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції визнав ефективним способом захисту порушеного права позивача. Адже дата фактичного поновлення позивача на посаді на підставі цього судового рішення ще не відома, і відповідач повинен буде здійснити нарахування і виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", яка є єдиним нормативним документом як для роботодавця, так і для суду при здійсненні розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У випадку недотримання відповідачем вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" при здійсненні нарахування і виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі цього судового рішення, позивач має можливість звернутися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем при виконанні цього судового рішення.
У жовтні 2019 року Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області звернулось до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткової постанови, в якій заявник просив вказати конкретну суму середнього заробітку який підлягає стягненню за весь час вимушеного прогулу з 30 липня 2018 року до дня поновлення позивача на роботі (18 липня 2019 року).
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про ухвалення додаткової постанови.
Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткової постанови, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
В переліку позовних вимог заявлених позивачем до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області відсутня вимога про встановлення конкретної суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .
Крім того, оскільки на час ухвалення постанови від 16 липня 2019 року дата фактичного поновлення позивача на посаді на підставі вказаної постанови була не відома, колегія суддів не могла вирішити питання про встановлення конкретної суми середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .
Отже, враховуючи наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткової постанови.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області просить скасувати ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року, і ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про ухвалення додаткової постанови.
Зокрема, скаржник зазначає, що постановою суду апеляційної інстанції поновлено на роботі позивача, однак судом не вирішено питання про конкретну суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 . Ця обставина стала підставою для звернення відповідача до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просив визначити суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .
Однак суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вказаної заяви, що в подальшому, на думку відповідача, призвело до юридичної невизначеності і оскарження позивачем сум, що підлягають стягненню на його користь та їх складових (такої як надбавка за ранг). Водночас як зазначає скаржник оскаржувані позивачем суми були предметом позову в межах цієї справи і не були вирішені судом по суті.
Крім того, скаржник вказує, що юридична невизначеність допущена судом апеляційної інстанції призвела до звернення позивача з новими позовами, в яких ним оскаржується розмір середньомісячної заробітної плати та її складові.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року у справі №2а-4555/08/1570 ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді головного спеціаліста відділу організації протиепізоотичної роботи - державного інспектора ветеринарної медицини Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області з 1 лютого 2008 року, а також стягнуто з Головного управління ветеринарної медицини в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 лютого 2008 року до дня поновлення на роботі. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.