Постанова
Іменем України
28 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 708/1134/16-ц
провадження № 61-5419св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Чигиринська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Василенко Л. І., Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 17 червня 1997 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4, який 19 лютого 2009 року склав заповіт, відповідно до якого заповів йому все майно, що належатиме спадкодавцю і на що він за законом матиме право.
Заповідач та спадкоємець вважали, що спадкове майно включає в себе: житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області.
Після звернення до нотаріуса йому стало відомо, що 17 червня 1997 року його баба - ОСОБА_3 подарувала вищевказаний будинок його сестрі - ОСОБА_2 .
Під часукладення оскаржуваного договору дарування ОСОБА_3, внаслідок перенесених раніше інсультів, хворіла на психічну хворобу у вигляді слабоумства на фоні склерозу судин головного мозку та не могла усвідомлювати значення своїх дій.
За життя ОСОБА_3 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним. В ході розгляду справи призначалась судово-психіатрична експертиза, у висновку якої зазначено, що на момент видачі доручення позивач ОСОБА_3 не могла правильно оцінювати свої дії. Ухвалою Чигиринського районного суду від 04 серпня 1998 року провадження у справі було закрито у зв`язку із смертю позивача.
Посилаючись на те, що його батько до дня смерті проживав в домоволодінні своєї матері за адресою: АДРЕСА_1, а тому є таким що прийняв спадщину, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 19 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що будь-яке речове право позивача, як спадкоємця після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, договором дарування від 17 червня 1997 року не порушено, у зв`язку з чим дійшов висновку про відмову в задоволенні позову за безпідставністю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 19 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 обґрунтовував підстави недійсності правочину частиною першої статті 225 ЦК України, яка кореспондується зі статті 55 ЦК УРСР, проте суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статей 52, 57 ЦК УРСР, дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.
При цьому апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позову, зазначивши, що ОСОБА_1 не був учасником спірних правовідносин, на момент закриття провадження у справі про визнання договору дарування недійсним як такого, що укладений внаслідок обману особою, яка могла розуміти значення своїх дій, не був спадкоємцем в порядку спадкування після смерті батька.
Будучи обізнаним щодо ухвали про закриття провадження у справі, ОСОБА_1 не скористався правом на її апеляційне оскарження, а відтак питання про права та обов`язки позивача, який є спадкоємцем ОСОБА_1 за заповітом, спірним договором не вирішувалось.
Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року в справі № 6-1531цс16, Верховного Суду від 07 лютого 2018 року в справі № 523/14606/13-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року в справі № 522/25597/13-ц, відповідно до якого з позовом про визнання правочинів недійсним на підставі статті 225 ЦК України звертається або сторона договору, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, або в разі смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. Апеляційний суд розглянув і вирішив справу неповноважним складом суду, оскільки ухвалу про закриття провадження в справі № 2-87/1998 рік постановляв суддя Бородійчук В. Г., який входив до складу колегії суддів Черкаського апеляційного суду під час розгляду цієї справи.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У травні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, мотивуючи його тим, що позивачем не доведено, яким чином оскаржуваний договір дарування від 17 червня 1997 року порушує його права, як спадкоємця ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з договором дарування будинку від 17 червня 1997 року, посвідченого завідуючою Чигиринською державною нотаріальною конторою Кашицькою О. Г., та зареєстрованого в реєстрі за № 1288, ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
25 березня 1998 року ОСОБА_3, через свого представника за довіреністю ОСОБА_4, зверталася до Чигиринського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання вищевказаного договору дарування житлового будинку недійсним.
Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 16 квітня 1998 року призначено у вказаній справі судово-психіатричну експертизу, виконання якої доручено комісії лікарів Черкаської обласної лікарні № 1. В акті судово-психіатричної експертизи від 23 червня 1998 року № 384 зазначено, що ОСОБА_3 з осені 1996 року по день своєї смерті проявляла ознаки хронічної душевної хвороби у вигляді слабоумства на фоні склерозу судин головного мозку, що позбавляло її на момент укладення договору (17 червня 1997 року) та на момент складання доручення (12 вересня 1997 року) здатності правильно розуміти значення своїх дій та керувати ними.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.
Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 04 серпня 1998 року провадження у справі закрито у зв`язку із смертю ОСОБА_3
19 лютого 2009 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області 19 лютого 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 16, відповідно до якого все його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що за законом він матиме право, заповів ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених в частині першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.