Постанова
Іменем України
28 грудня 2020 року
місто Київ
справа № 499/144/17
провадження № 61-8096св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 30 липня 2018 року у складі судді Погорєлова І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 березня 2019 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача грошових кошти у розмірі 117 000, 00 дол. США у гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України станом на день постановлення судового рішення.
В обґрунтування позову посилався на те, 17 квітня 2007 року між сторонами укладено договір позики, що підтверджується розписками. Згідно з розпискою від 17 квітня 2007 року відповідач отримала від нього 32 000, 00 дол. США для купівлі будівлі пекарні, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до розписки від 17 квітня 2007 року відповідач отримала 85 000, 00 дол. США для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
10 березня 2017 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення коштів, яка була отримана 10 березня 2017 року. Борг протягом встановленого строку з дня отримання вимоги не повернуто.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, заявила про застосування позовної давності.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 30 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, керувався тим, що у судовому засіданні дослідженні оригінали розписок від 17 квітня 2007 року, відповідно до яких ОСОБА_2 17 квітня 2007 року отримала 85 000, 00 дол. США для купівлі нею квартири АДРЕСА_2, а також отримала 32 000, 00 дол. США для купівлі нею будівлі пекарні на АДРЕСА_1 . У зазначених розписках відсутнє посилання на кінцевий термін повернення боргу, ця обставина зазначена у договорі позики, однак як доказ суд його не прийняв у зв`язку з клопотанням представника позивача та відсутністю оригіналу договору. Таким чином, дата підписання боргових розписок є датою, коли у позичальника виникає право вимоги від боржника, та датою початку перебігу позовної давності, яка, за загальними правилами, становить три роки. Сплив позовної давності позбавляє можливості одержати судовий захист свого порушеного цивільного права за умови заявлення стороною у спорі про її застосування до постановлення судом рішення.
Суд не прийняв пояснення представника позивача про те, що позовну давність необхідно відраховувати з часу направлення листа-повідомлення у березні 2017 року, оскільки ця вимога направлена відповідачу після звернення позивача до суду з позовом та відкриття провадження у справі (01 березня 2017 року), а позовна давність щодо права вимоги повернення грошових коштів спливла 17 квітня 2010 року. Доказів поважності причин пропуску позовної давності представником позивача суду не надано.
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 30 липня 2018 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за позикою у розмірі 117 000, 00 дол. США, що станом на 14 березня 2019 року за офіційним курсом Національного банку України (один долар США - 26, 70 грн) становить 3 123 900, 00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Оскільки у розписках не встановлено строку повернення боргу, іншого строку повернення боргу не встановлено, відповідно до положень статті 1049 ЦК України позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це. Відповідна вимога про повернення боргу направлена позивачем 10 березня 2017 року та отримана відповідачем 10 березня 2017 року. Борг необхідно було повернути протягом 30 днів з дня її отримання, тобто у строк до 10 квітня 2017 року. Борг протягом цього періоду не повернуто. Направлення вимоги під час розгляду справи не має правового значення, оскільки між сторонами на цей час спір не вирішено. Таким чином, помилковим і таким, що не відповідає обставинам справи, є висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем позовної давності, перебіг якої почався з дати складення розписок. Таким чином, підлягає стягненню сума боргу у розмірі 117 000, 00 дол. США, що в еквіваленті станом на 14 березня 2019 року складає 3 123 900, 00 грн.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційних скарг
ОСОБА_2 , не погодившись із судовими рішеннями, у квітні 2019 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не взяли до уваги як доказ копію договору позики, у якому визначений строк виконання боргового зобов`язання. Крім того, суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про допит як свідка позивача. Суд апеляційної інстанції помилково не врахував ту обставину, що вимога про повернення суми позики надіслана позивачем вже після звернення до суду із цим позовом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві позивач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги через її необґрунтованість.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 17 квітня 2007 року між сторонами укладено договір позики, що підтверджується відповідними розписками.
Згідно з оригіналом розписки від 17 квітня 2007 року відповідач отримала від позивача 32 000, 00 дол. США для купівлі будівлі пекарні, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до оригіналу розписки від 17 квітня 2007 року відповідач отримала 85 000, 00 дол. США для купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
10 березня 2017 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення позичених грошових коштів, яка була отримана 10 березня 2017 року. Борг протягом встановленого строку з дня отримання вимоги не повернуто.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів
(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Наслідки порушення договору позичальником визначені статтею 1050 ЦК України, відповідно до частини першої якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.