Постанова
Іменем України
28 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 345/2962/14
провадження № 61-2361св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Матківського Р. Й., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Пійлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, реєстрацію права власності на будинковолодіння.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що в період з 1980 року
до 1997 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем.
Звертав увагу на те, що в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти подружжям збудовано житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Вважав, що спірний житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Однак у 2004 році рішенням виконавчого комітету Пійлівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на оформлення права власності на спірний будинок. У 2008 році ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності та зареєструвала будинковолодіння на своє ім`я.
Стверджував, що про порушення свого права позивач дізнався під час розгляду зазначеної справи, а саме: після подання відповідачем заперечення на позов
16 жовтня 2014 року, з якого йому стало відомо про наявність спірного свідоцтва про право власності від 2008 року.
Посилаючись на наведене, позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати поважними причини пропуску ним позовної давності; визнати будинковолодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя; визнати за ОСОБА_1 право власності на
1/2 частини спірного житлового будинку; визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Пійлівської сільської ради Калуського району
Івано-Франківської області від 28 грудня 2004 року № 634 про оформлення права власності на будинковолодіння на АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; визнати недійсною та скасувати реєстрацію за ОСОБА_2 права приватної власності на вказане будинковолодіння від 18 грудня 2008 року.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час розірвання шлюбу між сторонами в справі спірний житловий будинок не було введено в експлуатацію, право власності на спірний об`єкт нерухомого майна ОСОБА_2 оформила лише у 2008 році, а тому позивачем не доведено, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя.
Крім того, судом першої інстанції зазначено про пропуск ОСОБА_1 позовної давності, оскільки позивач був зареєстрований в спірному будинку в період
з 2006 року до 2010 року. Доказів того, що позивач був позбавлений можливості дізнатись про порушення свого права власності на частину спірного будинку, останнім не надано.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову з інших правових підстав.
Колегія суддів апеляційного суду вважала помилковим висновок суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог, оскільки право позивача на частину спірного будинкупорушено видачею 18 грудня 2008 року на ім`я ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на домоволодінняна
АДРЕСА_1 в цілому та реєстрацією права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за відповідачем.
Оскільки позивачем не надано доказів та підтвердження того, що він був позбавлений можливості дізнатись про оформлення відповідачем на своє ім`я права власності на спірний будинок у 2008 року, колегія суддів зробила висновок про те, що, звернувшись до суду з позовом про поділ майна подружжя у 2014 році, позивач пропустив позовну давність.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У січні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга містить доводи, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги. Додатково заявник стверджує, що про порушення свого права власності на
1/2 частини спірного будинку оформленням відповідачем на своє ім`я права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, дізнався лише після пред`явлення позову про поділ майна подружжя. Зазначає, що, заперечуючи проти позову, відповідач надала докази того, що спірне будинковолодіння належить їй особисто, право власності оформлене після розірвання шлюбу, що і стало підставо для уточнення ОСОБА_1 позовних вимог.
У березні 2020 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника позивача, в якому зазначає про безпідставність її доводів та правильність висновків апеляційного суду про відмову в задоволенні позову у зв`язку із пропуском позивачем позовної давності.
Також відповідач зазначає, що позивач з 1994 року не проживав в спірному будинку, не приймав участі в його будівництві, не надавав грошових коштів на його утримання. При цьому відповідач стверджує, що завершення будівництва спірного будинковолодіння здійснено під час її перебування в іншому зареєстрованому шлюбі.
Звертає увагу на те, що під час розгляду справи про розірвання шлюбу в 1997 році, позивач надавав свої пояснення та не пред`являв вимог про поділ майна подружжя.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин, розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня
2019 року здійснюється Верховним Судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час її подання, тобто
до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1980 року, який розірвано рішенням Калуського районного суду Івано-Франківської області від 16 вересня 1997 року та видано свідоцтво про розірвання шлюбу про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу 25 серпня 1998 року вчинено запис
№ 55.
Спір між сторонами виник щодо права власності на житловий будинок, що розташований на АДРЕСА_1 .
Також судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Пійлівської сільської ради Калуського районного суду Івано-Франківської області від 27 березня 1986 року № 30 ОСОБА_4 виділено земельну ділянку площею 0,08 га під будівництво житлового будинку та визначено термін будівництва з травня 1986 до травня
1988 року.
За період шлюбу сторони здійснювали будівництво житлового будинку.
Рішенням Пійлівської сільської ради Калуського районного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2003 року ОСОБА_5 надано дозвіл на виготовлення документації на самовільно збудовані господарські споруди і гараж.
У 2003 року відповідач отримала будівельний паспорт на узаконення будівництва господарських будівель за зазначеною вище адресою.
У 2004 році рішенням державної технічної комісії індивідуальний житловий будинок з господарськими спорудами замовника ОСОБА_5 прийнято в експлуатацію.
Рішенням Пійлівської сільської ради Калуського районного суду Івано-Франківської області від 28 грудня 2004 року ОСОБА_2 надано дозвіл на оформлення права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 .
18 грудня 2008 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та зареєструвала право власності.
Нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.