Постанова
Іменем України
28 грудня 2020 року
місто Київ
справа № 490/10904/18
провадження № 61-21161св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2019 року у складі судді Гуденко О. А. та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Серебрякової Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем.
Заявник обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_4, яка на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті бабусі відкрилася спадщина, за життя спадкодавець заповіту не склала. На час подання позову єдиним спадкоємцем першої черги після смерті спадкодавця є заявник, яка фактично проживала зі ОСОБА_4, починаючи з 1997 року до її смерті, сплачує комунальні послуги.
Заявник зазначає, що звернулася до нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщини, проте їй відмовлено у зв`язку з пропуском шестимісячного строку прийняття спадщини та відсутністю доказів на підтвердження факту постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини.
Стислий виклад позиції заінтересованої особи
Заінтересована особа надала суду заяву, в якій зазначила, що не заперечує проти задоволення заяви ОСОБА_1, оскільки заявник дійсно протягом тривалого часу мешкала з їх бабусею ОСОБА_4 та продовжує мешкати у її квартирі після смерті бабусі. Заінтересована особа не мала і не має наміру звертатися до нотаріуса з метою отримання частини квартири у порядку спадкування, де мешкає її сестра, тому претензій до неї не має.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_1 постійно поживала зі спадкодавцем ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції визнав заяву ОСОБА_1 обґрунтованою, а наведені доводи такими, що підтверджено письмовими доказами.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 травня 2019 року закрито.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_3 про те, що оскаржуваним рішенням порушено її права як користувача квартири АДРЕСА_2, оскільки між нею та спадкодавцем ОСОБА_4 03 грудня 2002 року укладено усний договір купівлі-продажу.
У таких висновках суд апеляційної інстанції керувався тим, що правила статі 227 ЦК Української РСР визначали обов`язок нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Недотримання таких правил тягне недійсність правочину відповідно до статті 47 цього Кодексу.
Оскільки на час ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_3 право власності на зазначену квартиру не набула, відсутні підстави вважати, що зазначене рішення стосується її прав та обов`язків.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що ОСОБА_3 не є спадкоємницею майна після смерті ОСОБА_4 .
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду, просила скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд із залученням до участі у справі як третьої особи ОСОБА_3 .
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що всупереч правилам статті 54 ЦПК України заявника не залучено до участі у справі як третю особу, оскільки рішення у справі може вплинути на права та обов`язки ОСОБА_3 , зокрема, ризик виселення із квартири АДРЕСА_2 .
На переконання заявника, вона є користувачем зазначеної квартири з 2002 року, проживає у цій квартирі з дозволу ОСОБА_4, з якою вона уклала усний договір купівлі-продажу квартири.
Заявник вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, оскільки в матеріалах справи відсутні письмові докази на підтвердження спільного проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем у зазначеній квартирі, відсутні показання свідків.
Також заявник зазначає, що ОСОБА_1 є не єдиною спадкоємницею майна, що залишилося після смерті ОСОБА_4, оскільки спадкоємцем першої черги є ОСОБА_5, мати заявника. Крім того, у заявника є брат ОСОБА_6 .
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у листопаді 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правил частин першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 СК України ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_7, батьками якої є: батько - ОСОБА_8, мати - ОСОБА_4 .
Згідно з Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя від 22 листопада 2018 року № 00021511562 27 серпня 1982 року ОСОБА_7 одружилася з ОСОБА_9, після чого змінила прізвище на " ОСОБА_10 ".
ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_1, батьками якої є: батько - ОСОБА_9, мати - ОСОБА_5 .
Отже, заявник ОСОБА_1 є онучкою ОСОБА_4 .
Також встановлено, що 29 березня 1996 року ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Третьої миколаївської державної нотаріальної контори.
Відповідно до довідки форми № 3 від 20 листопада 2018 року відомості про зареєстрованих осіб в цій квартирі відсутні.
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 .
Відповідно до відомостей приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Димова Олександра Сергійовича спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 не заводилася.
Судом першої інстанції встановлено, що витрати, пов`язані з організацією поховання ОСОБА_4, понесено заявником ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_4 на момент смерті проживала за адресою: АДРЕСА_3, де з 1999 року зареєстрована заявник ОСОБА_1 .
Постановою приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Димова О. С. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, відкритої після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, у зв`язку із пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження свого порушеного права ОСОБА_3 додала до апеляційної скарги акти про її проживання в квартирі АДРЕСА_2 з кінця 2002 року, копію позовної заяви, поданої нею до Заводського районного суду м. Миколаєва 30 вересня 2008 року до виконкому Миколаївської міської ради про визнання угоди дійсною та визнання права власності, та ухвалу цього ж суду від 22 жовтня 2009 року.
Згідно з ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 жовтня 2009 року у справі № 2-863/09, яка набрала законної сили, позову заяву ОСОБА_3 до Миколаївського міськвиконкому, ОСОБА_11 про визнання угоди дійсною та визнання права власності залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання та ненадання заяви про розгляд справи за її відсутності.
Відповідно до актів про проживання, складених сусідами, ОСОБА_3 проживає у зазначеній нею квартирі з кінця 2002 року. Ці обставини підтвердили в суді апеляційної інстанції свідки.
ОСОБА_3 посилалася на порушення її права користування квартирою на підставі усного договору купівлі-продажу від 03 грудня 2002 року зі ОСОБА_4 .
Встановлено, що ОСОБА_3 не є спадкоємницею майна після смерті ОСОБА_4 .
Щодо оскарження рішення суду першої інстанції
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.