Постанова
Іменем України
28 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 487/2001/19-ц
провадження № 61-12667св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Служба у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що у період із 05 вересня 2008 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який розірвано рішенням суду 23 грудня 2014 року. У шлюбі у них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу, ОСОБА_3 залишився проживати з ним за адресою: АДРЕСА_1, та перебуває на його утриманні. Спір щодо місця проживання малолітньої дитини виник після того, як мати виявила бажання забрати дитину на постійне місце проживання до себе. Проте він у більшій мірі бере участь у вихованні та житті дитини, ніж мати, турбується про здоров`я дитини, створив комфортні умови для розвитку, проводить свій вільний час разом із дитиною, завжди присутній на батьківських зборах, класних та шкільних заходах, є приватним підприємцем, має стабільний достатній дохід, характеризується позитивно, для дитини створені усі необхідні умови для проживання. Вважає, що саме проживання сина з батьком відповідає інтересам дитини, оскільки син дуже прив`язаний до нього, він не буде чинити перешкод матері у спілкуванні з дитиною та отримання піклування матері, а розлучення дитини з батьком негативно вплине на його психологічний стан.
Посилаючись на викладене, позивач просиввизначити місця проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із батьком.
Заперечуючи проти первісного позову, у червні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Служба у справах дітей Адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що між сторонами фактично шлюбні відносини припинені з 2012 року, коли ОСОБА_1 забрав свої речі та пішов проживати за іншою адресою, залишивши її разом із дитиною. При цьому, ОСОБА_1 не працював, тому не забезпечував сім`ю, зловживав спиртними напоями, мав алкогольну залежність та неодноразово лікувався. Син проживав разом із нею за адресою: АДРЕСА_2, та знаходився на її утриманні, перешкод у спілкуванні дитини із батьком та іншими родичами вона не чинила. Проте ОСОБА_1 забирав дитину із школи, не пускав додому, залишаючи сина разом із собою за різними адресами. Крім того, батько не займається розвитком дитини, дитина не відвідувала позашкільні заклади, не має зацікавленості до власного саморозвитку та прихильності до будь-якої діяльності. Коли ОСОБА_3 знаходиться з батьком, то вони дуже багато часу проводять у квартирі, не виходячи на вулицю, дитина майже весь час грає у комп`ютерні ігри. ОСОБА_1 забороняє сину спілкуватися з нею та бабусею та дідусем, навіть по телефону, розповідає дитині, що мати його не любить та він їй не потрібен. Син боїться розмовляти з нею, оскільки його покарає батько, що вже було неодноразово. ОСОБА_1 на теперішній час проживає із співмешканкою, ніде не працює, став підприємцем лише перед зверненням до суду з позовом, довідку про доходи не надав. Вважає, що для забезпечення найкращих інтересів дитини, необхідно визначити місце проживання дитини разом із нею, оскільки вона працює на державній службі, має постійний офіційний дохід, позитивно характеризується, може створити для дитини усі необхідні умови для проживання, виховання та утримання сина.
Рішенням Заводського районного суд м. Миколаєва від 13 травня 2020 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції виходив із інтересів дитини та її прихильності до матері та того, що батько дитини тривалий час перешкоджає у спілкуванні з матір`ю, негативно висловлюється на її адресу, маніпулює дитиною, нав`язує останньому свою думку та почуття жалості до себе, що призводить до психологічної травми та негативно на нього впливає, створення матір`ю належних умов для проживання, виховання та забезпечення дитини. Крім того, суд врахував висновок органу опіки та піклування, яким рекомендовано визначити місце проживання дитини з матір`ю.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 липня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення про задоволення первісного позову ОСОБА_1 . Визначено місцем проживання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання його батька - ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із бажання дитини проживати разом із батьком, так як під час розгляду справи з`ясовано думку ОСОБА_3 щодо визначення його місця проживання. Дитина, в судовому засіданні повідомила, що рівнозначно любить як батька, так і матір, але проживати хоче з батьком, який більш прихильно ставиться до нього. Під час опитування дитини судом встановлено, що хлопчик емоційно прив`язаний до батька, дослухається його думки, батько користується у дитини авторитетом. ОСОБА_3 любить маму, бажає з нею бачитися й спілкуватися. Вік і рівень розвитку хлопчика дозволяють йому усвідомлено висловити свою думку щодо питання визначення місця проживання. У судовому засіданні ОСОБА_3 висловив бажання проживати разом із батьком, пояснивши, що йому там проживати зручно та комфортніше. Батько не забороняє бачитися з мамою, проте він не виявляє такого бажання, оскільки у матері вдома вже іншій чоловік, який на його думку, буде погано з ним поводитися. Вказував, що проживав деякий час разом з мамою, яка приходила до нього у школу, він її любить, проте хоче проживати з батьком, а з мамою зустрічатися.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
30 жовтня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У серпні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц. Крім того, суд вважав встановленим факт наявності доходу в батька дитини - ОСОБА_1, проте ця обставина не відповідає дійсності та не підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи. Порівнюючи матеріально-побутові умові проживання дитини у батька та матері, суд не приділив уваги тому, що за місцем проживання матері дитина має не тільки власне робоче місце, а і окрему кімнату, що є суттєвим для дитини десятирічного віку, яка вимушена мешкати з однокласником в одній кімнаті (дитиною дружини позивача за первісним позовом від першого шлюбу). Суд не встановив виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір`ю та помилково вважає, що наявні підстави для розлучення дитини зі своєю матір`ю.
У листопаді 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що згідно з протоколом судового засідання від 20 січня 2020 року (час вчинення запису 16:50:05) представник третьої особи - ОСОБА_9 пояснила: "…вислухавши дитину та оцінивши ситуацію бажання дитини було проживати з батьком, але служба винесла висновок щодо проживання разом з матір`ю." Тобто представник третьої особи підтвердила в судовому засіданні, що при винесенні висновку Органом опіки та піклування ВК Миколаївської міської ради, думку ОСОБА_3 ніхто не враховував. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
У грудні 2020 року ОСОБА_10 подала відповідь на відзив ОСОБА_1, у якому зазначила, що згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та захищати права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією про права дітей та Декларацією прав дитини. А тому, покладаючи в основу судового рішення згоду дитини на проживання з одним із батьків, суд повинен проаналізувати, чи не порушує така згода положень Конвенції про права дитини та навести у судовому рішенні мотиви, з яких він дійшов висновку про необхідність узяти за основу саме думку дитини та надати їй перевагу перед іншими доказами. ОСОБА_3, саме за час коли батько вирішив змінити місце проживання дитини та заборонив дитині спілкуватись з матір`ю, почав гірше навчатися, неякісно готував домашнє завдання та не хотів брати участь у шкільних та класних заходах.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Встановлені судами обставини
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 вересня 2008 року, який розірвано рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2014 року. В шлюбі у сторін народилась дитина - син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після фактичного припинення сімейних відносин у 2012 році року, дитина залишилась проживати разом із матір`ю ОСОБА_2 за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_2, але постійно спілкувалась із батьком, який часто забирав його із дитячого садка та школи, маючи більш вільного часу ніж мати, оскільки не працював.
Надалі ОСОБА_3 почав проживати разом із батьком, але спілкувався із матір`ю, проводив з нею вільний час, залишався на деякий час у неї проживати. Сторони називають різні дати та рік, з якого дитина почала постійно проживати з батьком. Позивач стверджує, що після розлучення з 2014 року, відповідач наполягає, що з листопада 2018 року.
ОСОБА_1 утворив нову сім`ю та разом із сином, дружиною і сином дружини проживають в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Дитина зареєстрована за місцем проживання ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 є приватним підприємцем, ОСОБА_2 працює в Державній екологічній інспекції у Миколаївській області. ОСОБА_1 підтвердив свої доходи від підприємницької діяльності відповідною довідкою з фіскальної служби, а відповідач отримує доходи у вигляді заробітної плати за місцем роботи.
За місцем роботи та за місцем проживання сторони характеризуються позитивно.
Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов проживання дитини, складеного 27 лютого 2019 року службою у справах дітей, умови проживання сина у ОСОБА_1 задовільні, квартира охайна, чиста, у дитини є своє робоче місце, шафа, навчальні посібники.
Аналогічні задовільні умови проживання за даними акта обстеження матеріально-побутових умов від 26 лютого 2019 року за місцем проживання матері, де також є кімната для дитини та все необхідне для її проживання.
За письмовим висновком органу опіки і піклування щодо розв`язання спору місце проживання дитини малолітнього ОСОБА_3 треба визначити за місцем проживання матері.
Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи вирішив з`ясувати думку дитини ОСОБА_3 щодо визначення його місця проживання. Дитина в судовому засіданні повідомила, що рівнозначно любить як батька, так і матір, але проживати хоче з батьком, який більш прихильно ставиться до нього.
Під час опитування дитини судом встановлено, що хлопчик емоційно прив`язаний до батька, дослухається його думки, батько користується у дитини авторитетом. ОСОБА_3 любить маму, бажає з нею бачитися й спілкуватися. Вік і рівень розвитку хлопчика дозволяють йому усвідомлено висловити свою думку стосовно питання визначення місця проживання. У судовому засіданні ОСОБА_3 висловив бажання проживати разом із батьком, пояснивши, що йому там проживати зручно та комфортніше. Батько не забороняє бачитися з мамою, проте він не виявляє такого бажання, оскільки у матері вдома вже іншій чоловік, який на його думку, буде погано з ним поводитися. Вказував, що проживав деякий час разом із мамою, яка приходила до нього у школу, він її любить, проте хоче проживати з батьком, а з мамою зустрічатися.
Нормативно-правове обґрунтування
В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК Українисімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.