Постанова
Іменем України
23 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 201/7011/19
провадження № 61-8876св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Дніпровська міська рада,
третя особа - Перша дніпровська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Дніпровської міської ради на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа Перша дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, ОСОБА_2 03 квітня 2008 року батько склав заповіт, згідно якого заповів все своє майно синові - ОСОБА_1 . Позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом.
У передбачений законом строк позивач звернувся до Першої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
Постановою державного нотаріуса Першої дніпровської державної нотаріальної контори від 15 травня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку з непроведенням за життя ОСОБА_2 перереєстрації права власності на відповідну квартиру. Державним нотаріусом встановлено невідповідність кількості кімнат, житлової площі та загальної площі, що зазначені в свідоцтві про право власності на нерухоме майно та наданій позивачем технічної документації на вказану квартиру.
Просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа: Перша дніпровська державна нотаріальна контора про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира у встановленому законом порядку до експлуатації прийнята не була та є самочинним будівництвом, право власності на яку спадкодавець за життя не набув, спірне майно до складу спадщини не увійшло.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа: Перша дніпровська державна нотаріальна контора про визнання права власності у порядку спадкування за заповітом, задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності у порядку спадкування за заповітом, на квартиру АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що всі внутрішні перепланування та зміни площ внутрішніх приміщень квартири відповідно до чинного законодавства не вважаються об`єктами самочинного будівництва та не підлягають введенню в експлуатацію. ОСОБА_2 здійснив перепланування об`єкта нерухомості, отже, в нього виникло "право очікування", яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав, отримати право власності на спірну переплановану квартиру в майбутньому, яке він не встиг отримати за життя. Переобладнана квартира є об`єктом цивільних прав та обов`язків, а спадкоємець має право на спадкування усіх прав та обов`язків, які належали спадкодавцю щодо цієї квартири, у тому числі права реєстрації прав на нерухоме майно.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення, задоволено.
Стягнено з Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі у розмірі 24 012, 50 грн.
Судове рішення мотивовано тим, що позов було задоволено, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати зі сплати судового збору при зверненні до суду з відповідним позовом у розмірі 9 605 грн та подачі апеляційної скарги у розмірі 14 407,50 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2020 року Дніпровська міська рада подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року та відмовити у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2017 року № 6-152цс17. Належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно. У цій справі позивач звернувся до суду оскільки державна нотаріальна контора відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину через те, що квартира (спадкове майно) була переобладнана. Враховуючи характер правовідносин у цій справі та ту обставину, що саме проведення самочинного переобладнання квартири, як спадкового майна, стало єдиною підставою відмови державним нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину, а також з урахуванням відсутності доказів наявності спору між сторонами, як і доказів порушення, невизнання та оспорювання прав позивача з боку відповідача, і те, що Дніпровська міська рада не зверталась із заявою про визнання спадщини відумерлою стосовно спадкового майна у цій справі, відсутні підстави для покладення на Дніпровську міську раду судових витрат. Суд апеляційної інстанції не врахував вимоги Закону України "Про судовий збір" щодо звільнення органу місцевого самоврядування від сплати судового збору, а також невірно застосував положення статті 141 ЦПК України.