Постанова
Іменем України
23 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 757/13606/17
провадження № 61-14536св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Київський апеляційний адміністративний суд, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_6, на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Київського апеляційного адміністративного суду та суддів цього суду ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, унаслідок незаконної дії суду в складі колегії цих суддів, що не пов`язана із здійсненням правосуддя.
Позов мотивований тим, що відповідачами вчинено незаконну дію, оформлену ухвалою від 07 липня 2016 року про зупинення провадження у справі № 826/23650/15 за її позовом, чим створено правову невизначеність щодо розумних строків розгляду справи.
Зазначена ухвала скасована ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2016 року, чим встановлено вину відповідачів.
Короткий зміст ухвал суду першої інстанції
Ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2017 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК України.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою від 07 липня 2017 року судом помилково відкрито провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись з постановленою ухвалою, представником ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати, заявлені позовні вимоги задовольнити, оскільки судом не досліджено доказів у справі, безпідставно оголошено перерву в судовому засіданні 19 жовтня 2017 року, а також безпідставно не проведено судового засідання 05 грудня 2017 року, ураховуючи, що представник позивача з`явився до суду.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 березня 2018 року апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто у зв`язку із невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Постановою Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2020 року ухвалу апеляційного суду міста Києва від 05 березня 2018 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_6, залишено без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 05 грудня 2017 року залишено без змін.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. При цьому зазначив, що позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді)до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою за підписом ОСОБА_6, в якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував частину другу статті 124 Конституції України та статей 15, 16 ЦК України, постановив незаконне і необґрунтоване судове рішення, та порушив матеріальне право позивача на справедливий суд шляхом незаконного невизнання правильності підсудності даної справи, до якої вона віднесена процесуальним законом, що підтверджується, зокрема, ухвалою суду першої інстанції від 05 грудня 2017 року про відкриття провадження у даній справі, а тому ухвала про закриття провадження повинна бути скасована.
Невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також відсутність дослідження доказів на судовому засіданні та вихід за межі позовної вимоги призвело до постановлення ним незаконного та необґрунтованого рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, яку у незаконний спосіб залишив без змін суд апеляційної інстанції.
Поза увагою суду першої інстанції залишились фактичні обставини, які підтверджують вчинення відповідачами іншої незаконної дії, пов`язаної із незаконним зупиненням відповідачами розгляду адміністративної справи № 826/23650/15, в якій позивачем виступає ОСОБА_1 та яка не пов`язана зі здійсненням правосуддя та відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акту, а саме: вчинення відповідачами іншої незаконної дії шляхом постановлення незаконної ухвали від 07 липня 2016 року не іменем України; порушення відповідачами принципу правової визначеності Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як основоположного аспекту верховенства права шляхом незастосування статті 58 Конституції України, яка підлягала такому застосуванню з огляду на вимоги частини першої статті 129 Конституції України та підтверджуються ухвалою суду касаційної інстанції від 01 лютого 2017 року; непідкорення відповідачів 07 липня 2016 року Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Отже, не встановлення судом першої інстанції цих, а також інших фактичних обставин, призвело до постановлення незаконної та необґрунтованої ухвали від 05 грудня 2017 року.
Суд першої інстанції порушив правила юрисдикції, згідно яких дана справа повинна бути розглянута саме в Печерському районному суді м. Києва, оскільки прямим доказом такого порушення є відсутність повідомлення судом першої інстанції позивачеві до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даної справи. Протиправна відмова або протиправна бездіяльність суду першої інстанції щодо такого повідомлення, є додатковим доказом порушення судом правил юрисдикції.
Крім того, судами порушено принцип гласності та відкритості судового процесу та його повного фіксування технічними засобами, безпідставно відмовлено в задоволенні заяви про відвід судді.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2020 року голова ліквідаційної комісії Київського апеляційного адміністративного суду - Мишкіна В. В. подали відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду, в якому просили касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до правової позиції викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19) суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
За таких обставин законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю, а тому на правовідносини у вказаній справі не поширюється юрисдикція судів, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не можуть бути відповідачами або іншою стороною, яка бере участь у цивільній справі.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано цивільна справа із суду першої інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (порушення норм процесуального права).
У листопаді 2020 року матеріали цивільної справи № 756/13606/17-ц надійшли до Верховного Суду та 19 листопада 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що підставою звернення ОСОБА_1 з позовною заявою до Київського апеляційного суду адміністративного суду та суддів цього суду ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 стало те, що відповідачами вчинено незаконну дію, оформлену ухвалою від 07 липня 2016 року про зупинення провадження у справі № 826/23650/15 за її позовом, чим створено правову невизначеність щодо розумних строків розгляду справи, тому унаслідок незаконної дії суду в складі колегії цих суддів, позивачу спричинено моральну шкоду.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У відповідності до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.
Таким чином, якщо позивач вважав, що суди допустили порушення норм права під час розгляду його справи, він мав можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до суду вищої (касаційної) інстанції у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.