Постанова
Іменем України
24 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 161/10704/18
провадження № 61-18049св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", Волинське регіональне управління державної спеціалізованої фінансової установи Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2019 року у складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просив поновити йому строк на звернення до суду з цим позовом, визнати недійсним договір-купівлі продажу будинку, розташованого на АДРЕСА_1, укладений 05 грудня 2005 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, скасувати державну реєстрацію права власності на вказаний будинок за ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову зазначав, що 05 грудня 2005 року він як продавець уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу будинку, розташованого на АДРЕСА_1, за умовами якого передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність вказаний житловий будинок вартістю 150 000 грн. Під час оформлення договору покупець сплатила йому 30 000 грн, а залишок в розмірі 120 000 грн повинна була сплатити одним платежем до 15 грудня 2005 року.
Однак, виходячи зі змісту договору та реальної мети сторін в момент його укладення, такий правочин є незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним. Оспорюваний договір був фіктивним та вчинений з метою отримання відповідачами кредиту для розвитку бізнесу та передачі будинку в іпотеку банку.
Будь-яких коштів на виконання умов договору він не отримував, а за усною домовленістю між ним та ОСОБА_2, після виплати кредиту йому би повернули будинок. Згодом його невістка ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 розірвали шлюб, а наприкінці 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на земельну ділянку, яка перебуває у його власності та на якій розташований житловий будинок, що є предметом оспорюваного договору.
Про фіктивність розписки про отримання ним 06 грудня 2005 року грошових коштів в розмірі 120 000 грн свідчить також та обставина, що кредитні кошти ОСОБА_2 отримала лише 07 грудня 2005 року, а на момент складення розписки у відповідачів були відсутні грошові кошти у зазначеному розмірі.
Положення пункту 4.1. договору купівлі-продажу, відповідно до якого сторони домовились, що проведення розрахунків (розстрочення платежу) за домовленістю сторін не впливає на набуття права власності покупцем, суперечить вимогам статей 655, 695 ЦК України і є недійсним в цій частині.
Від моменту укладення оспорюваного договору і до цього часу в будинку проживає він, після розлучення у ньому почав проживати його син ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_2 у спірному будинку не проживає.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу був посвідчений нотаріально у присутності сторін із роз`ясненням умов вчиненого правочину та його правових наслідків, нотаріусом було встановлено відповідність договору дійсним намірам сторін, тому відсутні правові підстави для висновку про невідповідність оспорюваного договору вимогам закону та його фіктивність з огляду на недоведеність таких обставин.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 лютого 2019 року і постанову Волинського апеляційного суду від 16 серпня 2019 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а також встановили обставини, які мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів.
Відповідач ОСОБА_2 не надала належні і допустимі докази наявності в неї волевиявлення на придбання спірного будинку з метою проживання у ньому сім`ї.
Оспорюваний договір був укладений з метою отримання відповідачами кредиту. Будинок був зареєстрований за відповідачем, оскільки без набуття права власності та його реєстрації його неможливо було передати в іпотеку банку та отримати кредит.
ОСОБА_2 зареєструвала своє місце проживання у спірному нерухомому майні лише 20 лютого 2007 року, тобто більше, ніж через рік з моменту укладення оспорюваного договору, що свідчить про укладення договору купівлі-продажу будинку з метою подальшого укладення кредитного договору.
Перебіг позовної давності розпочався з 2017 року, а не з моменту укладення оспорюваного договору у 2005 році, оскільки на той час він не міг підозрювати про можливість порушення його прав. Відтак висновки суду про те, що він дізнався про порушення своїх прав ще 05 грудня 2005 року, тобто в момент підписання договору купівлі-продажу будинку, не ґрунтуються на вимогах закону та обставинах справи.
Суттєвим доказом, який не дослідили суди, є довідка банку від 20 березня 2018 року, відповідно до якої договір купівлі-продажу був укладений 05 грудня 2005 року, кредитний договір ОСОБА_2 уклала з банком 06 грудня 2005 року, тобто в день реєстрації права власності на будинок. Кошти на виконання умов кредитного договору ОСОБА_2 отримала 07 грудня 2005 року. Враховуючи наведене, у ОСОБА_2 на момент укладення договору купівлі-продажу були відсутні грошові кошти на сплату вартості будинку.
Суди не встановили обставини того, що він за станом здоровʼя (поганий зір та слух) не міг прочитати оспорюваний договір.
Він помилився щодо істинної правової природи договору купівлі-продажу, оскільки не знав, що такий договір не може укладатися на певний час.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
13 листопада 2019 року справа № 161/10704/18 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 направили відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що 05 грудня 2005 року ОСОБА_1 (продавець) уклав з ОСОБА_2 (покупцем) договір купівлі-продажу з розстроченням платежу, за умовами якого продавець передав, а покупець прийняла у власність житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 180,7 кв. м і зобов`язався сплатити за нього 150 000 грн.
Згідно пункту 3.1.1. договору під час його оформлення покупець сплатила продавцю 30 000 грн. Сторони стверджують факт сплати цього платежу за проданий житловий будинок. Залишок суми 120 000 грн покупець сплачує продавцю одним платежем в термін до 15 грудня 2005 року з одночасним підтвердженням цього факту заявою продавця, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. Покупець має право сплачувати відстрочену суму і раніше вказаного в договорі терміну.
Пунктом 4.1. договору передбачена домовленість сторін про те, що право власності на придбаний житловий будинок у покупця виникає з моменту державної реєстрації даного договору в державному реєстрі правочинів. Проведення розрахунків (розстрочення платежу) за домовленістю сторін не впливає на набуття права власності покупцем.
Згідно пунктів 6. 4., 6. 5. договору його сторони підтвердили, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін. Договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому. Сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовані усі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу житлового будинку.
Відповідно до пункту 6.6. договору вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, нотаріусом роз`яснено. Сторони підтверджують, що цей договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди.
Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 зазначав, що оспорюваний договір купівлі-продажу будинку мав ознаки фіктивного та був спрямований на подальше отримання ОСОБА_2 кредиту, проте внаслідок укладення цього договору були порушені його законні права та інтереси. На виконання оспорюваного договору він не отримав грошові кошти від ОСОБА_2 та ОСОБА_3, тому на підставі статей 655, 692 ЦК України він має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.